законодавство / міжнародні документи

Міжнародна хартія
з охорони та реставрації
архітектурно-містобудівної спадщини
(Краківська хартія. 2000 р.)

Преамбула

Діючи в дусі Венеціанської хартії, беручи до уваги міжнародні рекомендації, а також прискорений процес об'єднання Європи на початку нового тисячоліття, свідомі, що живемо в умовах, у яких ідентичність розуміється щораз в ширшому аспекті, стає більш вивершеною і відмінною одночасно. Сучасна Європа характеризується культурною різнорідністю і повагою до плюралізму фундаментальних цінностей, що спостерігаються як у матеріальній (рухомій і нерухомій), так і в інтелектуальній спадщині, який мусить також враховувати відмінність асоційованих з цим думок, і виникнення суперечностей.
Це зобов'язує всіх відповідальних за збереження культурної спадщини до звернення особливої уваги на властиве розв'язання проблем та прийняття рішення для осягнення визначеної мети.
Кожна спільнота через свою колективну пам'ять і свідомість минулого відповідає за ідентифікацію та урядування власною спадщиною. Окремі елементи цієї спадщини розуміються як носії багатьох різних вартостей, що змінюються в часі. В цьому процесі змін кожна спільнота повинна поглиблювати свідомість і почуття потреби збереження цінностей, характерних для її спадщини.
Спадщина не може бути визначеною однозначно. Натомість можна визначити критерії, на підставі яких ця спадщина ідентифікується. Плюралізм суспільства полягає в різнорідності концепцій спадщини, що визначаються всією спільнотою; тому знаряддя і методи, створені для відповідної його охорони, повинні пристосовуватись до еволюційного процесу постійних змін, якому підлягає ця спадщина. Цей особливий аспект визначення цінності спадщини вимагає підготування програми охорони і прийняття ряду рішень, які необхідно зкодифікувати в реставраційному проекті згідно з відповідними технічними і структурними критеріями.
Свідомі великого значення Венеціанської хартії, і прямуючи до визначеної нею мети, пропонуємо такі засади охорони і реставрації архітектурно-містобудівної спадщини, враховуючи потреби нашого часу.

Цілі і методи

1. Архітектурно-містобудівна і ландшафтна спадщина, а також пам'ятки мистецтва, що належать до неї, є результатом пов'язаних з нею історичних та суспільно-культурних подій. Нашою метою є охорона цієї спадщини. Охорона може реалізовуватися багатьма способами втручань, такими як: контроль середовища, підтримка, ремонт, реставрація, реновація і реабілітація (ревалоризація). Кожне втручання містить рішення, вибором і відповідальністю пов'язане з цілістю спадщини, а також з тими його складовими, значення яких сьогодні не розпізнане, але може бути означеним у майбутньому.
2. Утримання і ремонт є підґрунтям процесу охорони спадщини. Ці дії мусять інтегруватись з систематичними дослідженнями, контролем, постійним моніторингом і тестуванням. Можливі пошкодження повинні передбачатись і реєструватись для уможливлення прийняття запобіжних заходів.
3. Охорона архітектурно-містобудівної спадщини реалізується проектом реставрації, який окреслює довготермінову стратегію. "Проект реставрації" повинен опиратися на ряд відповідних технічних рішень і виконуватися в процесі вивчення і нагромадження знань та інтерпретації споруди, ансамблю чи місцевості. Він повинен включати традиційні і сучасні матеріали, структурні дослідження, обмірний і графічний аналіз, а також означення історичної, мистецької і суспільно-культурної цінності. До проекту реставрації повинні залучатися всі необхідні спеціальні дисципліни, а координація мусить бути довірена кваліфікованій та освіченій особі.
4. Реконструкції великих частин будинку "в його історичному стилі" треба уникати. Реконструкція дуже малих архітектурних фрагментів може стосуватись винятково при умові опертя на прецезійну і незаперечну документацію. Якщо для вживання споруди необхідно виконати більші просторові чи функціональні частини - вони повинні проектуватися в дусі сучасної архітектури. Реконструкція цілої споруди, знищеної під час збройного конфлікту чи стихійного лиха, є прийнятною з огляду на виняткові суспільні чи культурні мотивації, пов'язані з ідентичністю всієї спільноти.

Різні види архітектурно-містобудівної спадщини

5. Кожне втручання в археологічну спадщину, з огляду на його делікатність, повинне враховувати його зв'язки з оточенням, територією і довкіллям. Деструктивні аспекти розкопок повинні бути максимально зменшені. Під час розкопок необхідно забезпечити повну документацію археологічної пам'ятки.
Як і в інших випадках, консерваційні роботи при археологічних відкриттях повинні опиратися на засади мінімального втручання, їх можуть виконувати лише професіонали, а застосовувані ними методи і технології повинні бути суворо контрольовані,
В охороні й публічній презентації археологічних розкопок необхідно надавати перевагу використанню сучасних інформаційних технологій, таких як бази даних, мультимедійні системи презентації, віртуальні реконструкції.
6. Метою охорони пам'яток архітектури в міському і в сільському середовищі є збереження їх автентичності та інтегральності, включно з внутрішнім простором, вистроєм і декором, згідно з первісним задумом. Така охорона вимагає відповідного "реставраційного проекту", що окреслює методи і цілі. В багатьох випадках необхідним є забезпечення відповідного використання згідно зі збереженим внутрішнім простором і значенням об'єкта. Всі роботи в історичних об'єктах повинні повністю респектувати всі наявні в них стратиграфічні шари та історичні періоди.
7. Твори монументального, декоративного та образотворчого мистецтва, які складають інтегральну частину історичної будівлі, повинні зберігатись згідно зі спеціалізованим реставраційним (реноваційним) проектом (програмою), пов'язаним із загальним проектом. Це означає, що реставратор повинен мати необхідні знання, відповідну професійну і мистецьку освіту та досвід, які дозволять йому інтерпретувати різні дослідження і аналізи цього мистецького напрямку. Реставраційний проект мусить гарантувати коректну реставрацію всіх творів монументального, декоративного та образотворчого мистецтва з респектом до традиційного народного ремесла, що є інтегральною складовою частиною архітектурної спадщини.
8. Історичні міста і села в територіальному контексті становлять істотну частину нашої універсальної спадщини і повинні сприйматися як цілість, утворена з простору і об'єктів людської діяльності, яка постійно перебуває в процесі еволюції і змін. Стосується це всіх історичних епох і суспільних формацій та вимагає інтегрованого процесу планування, диспонуючи широким спектром різнорідної діяльності. Охорона міського середовища займається комплексами споруд і відкритими просторами, що є елементами більших міських теренів чи цільними малими міськими або сільськими поселеннями, включаючи інші цінності. Тому охорона мусить бути звернена до морфологічної, функціональної і структурної цілісності, як частини території і оточуючого її ландшафту. Споруди, що творять історичні терени, не обов'язково мусять мати свою архітектурну цінність, але зберігаються з огляду на вирізняючі просторові, технологічні, пластичні та колористичні характери стики, які органічно пов'язують їх.
Реставраційний проект для історичних міст і сіл повинен передбачати керування при одночасній можливості зіставлення (верифікації) вибраних рішень, пов'язуючи питання охорони спадщини з соціальними та економічними питаннями. Окрім отримання знань про самі структури, існує необхідність проведення досліджень над впливом змін та способами, необхідними для керування цим процесом. Реставраційний проект історичних міст і сіл розглядає споруду у двох аспектах: а) елементи, пов'язані з його містобудівною формою, які визначають міський простір; б) внутрішнє просторове аранжування, що є суттю самої споруди.
9. Ландшафти, як культурна спадщина, віддзеркалюють перманентну взаємодію, що відбувається в різних культурних формаціях між людиною, природою і фізичним середовищем та є свідченням еволюційного зв'язку людини і суспільства з довкіллям. У цьому контексті їх збереження, охорона і розвиток фокусуються на людських і природних рисах, що інтегрують культурні цінності: матеріальні і нематеріальні. Тому таким важким є розуміння і увага до характеру ландшафтів, а також застосування відповідних законів і норм з метою гармонізації бажаних напрямів розвитку регіонів з засадничими цінностями спадщини, У багатьох суспільствах культурні ландшафти історично є результатом містобудівних теренів і виникнення міст.
Інтеграція охорони культурного ландшафту зі зрівноваженим розвитком регіонів, що враховує екологічні дії та охорону природного середовища, вимагає свідомості і розуміння містобудівних процесів. Внаслідок цих процесів творилися тісні зв 'язки між ландшафтом і структурами метрополії, міст і містечок.
Зінтегрована охорона первісного і археологічного ландшафтів водночас з динамічним розвитком сучасних ландшафтів повинні враховувати суспільні, культурні й естетичні цінності.
10. Технології охорони повинні стисло пов'язуватись з міждисциплінарними науковими дослідженнями матеріалів і технологій будівництва, ремонту і реставрації архітектурно-містобудівної спадщини, Вибране втручання мусить респектувати первісну функцію і забезпечувати відповідність з існуючи ми матеріалами, структурами і архітектурними цінностями. Всі нові матеріали і технології повинні пройти тестування, порівняння і докладне вивчення перед їх застосуванням. Одночасно застосування нових технологій на об'єкті мусить враховувати насамперед збереження існуючого матеріалу, а постійний моніторинг повинен висвітлювати протягом часу отримувані результати, для потенційної можливості відвернення втручання.
Особливу увагу необхідно звернути на знання традиційних матеріалів, а також на їх властиве використання в контексті потреб сучасного суспільства, що само по собі є важливим складником культурної спадщини.
Управління
11. Для управління динамічними змінами, перетворенням і розвитком історичних міст та всієї культурної спадщини необхідно здійснювати відповідне регулювання, прийняття рішень і оцінення результатів. Засадничою частиною цього процесу належить визнати ідентифікацію ризику, застосування відповідних систем попередження і створення плану дій у критичних ситуаціях. Культурний туризм, окрім позитивного впливу на локальну економіку, повинен розглядатися як чинник ризику. Одночасно необхідно звернути увагу на оптимізацію коштів на утримання спадщини.
Охорона культурної спадщини повинна бути інтегральною частиною планування і управління, тому що може спричинитися до якісного і економічного зростання суспільства.
12. Плюралізм цінностей спадщини і різнорідність інтересів викликають необхідність існування такої структури суспільного зв'язку, яка дозволяє участь в процесі планування і управління не тільки спеціалістам і адміністраторам, а також мешканцям. Суспільство є відповідальним за встановлення відповідних методів і структур, що забезпечують участь індивідуальних осіб і позаурядових організацій в процесі прийняття рішень.

Навчання і освіта

13. Навчання і освіта в сфері культурної спадщини вимагає громадського заангажування й інтеграції з національними системами освіти на всіх рівнях. Складність реставраційних проектів чи будь-яких інших втручань, що враховують цілість історичних, технічних, культурних і господарських аспектів, вимагає призначення відповідального і компетентного керівника робіт.
Навчання реставраторів і консерваторів має міждисциплінарний характер і повинно дати знання і освіту в галузі історії мистецтва, архітектури, технології та консерваційних матеріалів, а також матеріалознавства пам'яток, які разом з досвідом і мистецьким хистом свідчитимуть про їх кваліфікацію і вміння.
Навчання професіоналів і техніків реставраційних дисциплін повністю повинно брати до уваги методи і технічні знання, що розвиваються, і ознайомлювати із триваючою дискусією в політиці і теорії охорони.
Через перманентне навчання постійно повинна бути піднесена якість ремесла і технічної праці, виконаної в часі реалізації реставраційних проектів.

Правові норми

14. Охорона архітектурно-містобудівної спадщини, а також творів мистецтва, вимагає створення кращих умов через прийняття дієвих правових і
адміністративних норм. Вони повинні гарантувати виконання і реалізацію реставраційних проектів або нагляд за нею професійних кадрів.
Правові норми повинні також впроваджувати принципи, що стосуються охорони професії і шляхи здобування практичного досвіду виключно в рамках структурованих програм навчання. Необхідно звернути увагу, щоби отримання дозволу на незалежну практику навчання нових кадрів відбувалося під постійним наглядом професійних реставраторів.

Текст подається за виданням Охорона культурної спадщини: Збірник міжнародних документів. - К.: Видавництво АртЄк, 2002. - С. 93 - 97.