законодавство / міжнародні документи

МІЖНАРОДНА ХАРТІЯ
З ОХОРОНИ ТРАДИЦІЙНОЇ АРХІТЕКТУРНОЇ СПАДЩИНИ
(Стокгольмська хартія. 1998 р.)

ВСТУП

В усіх народів традиційна архітектурна спадщина уособлює найбільш суттєві уподобання й звичаї та сприймається як характерний і захоплюючий доробок людства. При всій безпосередності, вона означена впорядкованістю. Утилітарність об'єктів поєднується з вражаючою красою, фокусується в сьогоденні й водночас засвідчує історичне минуле народу. Створена людською спільнотою, традиційна архітектурна спадщина є витвором свого часу. Тож не личить нащадкам не піклуватися про охорону традиційних об'єктів, сутність яких визначається досвідом людського буття.
Традиційна архітектурна спадщина має велике значення, вона є фундаментальним виявом культури суспільства, його діяльності в умовах відповідної місцевості й водночас свідчить про культурне розмаїття світу.
Традиційна забудова - це народний досвід і природні умови, які пізнало суспільство на шляху забезпечення себе житлом. Це безперервний процес реагування на будь-які зміни - як соціальні, так і В навколишньому середовищі - та відповідне пристосування до них.
Подальшому збереженню традиційних надбань у всьому світі загрожують економічні, культурні та архітектурні зміни. Протистояння цим діям є головним завданням, за розв'язання якого має взятися громадськість, а також урядові структури, урбаністи, архітектори, фахівці пам'яткоохоронної галузі та ін. У результаті уніфікації культури та глобальних соціально-економічних перетворень створюються умови, в яких традиційні споруди, як найбільш уразливі, в усьому світі занепадають та втрачають свою сутність.
Отже, на доповнення Венеціанської хартії необхідно визначити принципи охорони та захисту традиційної архітектурної спадщини.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Об'єкти традиційної архітектурної спадщини характеризуються:
спільністю способу будівництва, притаманного певній місцевості чи людській спільноті;
органічним зв'язком із характерним місцевим і регіональним довкіллям;
спільними ознаками стилю, форми і зовнішнього вигляду, усталеними типами будівель:
традиційно сталими виконавськими прийомами, що успадковуються від попередників;
чітким реагуванням на функціонально-соціальні та природні умови середовища;
ефективним використанням традиційних конструктивних і технологічних прийомів зведення будівель.
2. Осмислення традиційної спадщини та її успішна охорона визначаються участю та підтримкою громадськості, доцільним використанням і належним утриманням об'єктів.
3. Урядові структури та відповідні органи управління мають визнати право громадськості на збереження свого традиційного способу життя, на захист традиційної спадщини всіма доступними законодавчими, адміністративними та фінансовими заходами та ЇЇ передачу наступним поколінням.

ПРИНЦИПИ ОХОРОНИ

1. Охорона традиційної архітектурної спадщини має здійснюватися виключно фахівцями, які усвідомлюють неминучість змін і розвитку суспільства та глибоко шанують народні культурні традиції, що склалися історично.
2. Проведення сучасних робіт на традиційних спорудах, ансамблях чи поселеннях має базуватися на повазі до культурних цінностей і традиційного характеру об'єктів.
3. Тільки інколи традиційну спадщину можуть репрезентувати окремі споруди; доцільно охороняти об'єкти традиційної архітектурної спадщини в системі ансамблів чи поселень, які розкривають характер відповідного регіону.
4. Традиційна архітектурна спадщина органічно пов'язана з відповідним культурним ландшафтом, що необхідно враховувати при розробці охоронних заходів.
5. Охорона традиційної спадщини не обмежується збереженням форми,
конструкції, матеріальної пластики споруд і організації простору, але й включає функціональні процеси, побут, звичаї, пов'язані з відповідними об'єктами.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Дослідження та документація
Будь-яке фізичне втручання в матеріальну структуру традиційної будівлі слід проводити обачливо. Йому має передувати глибокий аналіз форми та конструкції.
Результати дослідження підлягають збереженню в архіві й мають бути доступні для широкого загалу.
2. Місцезнаходження, ландшафт і комплекси споруд
Сучасні заходи щодо охорони традиційних споруд мають здійснюватися у спосіб, який забезпечує збереження цілісності історично сформованого середовища й культурного ландшафту.
3. Традиційні структури будівель
Успадкований досвід будівництва і виконавської майстерності, втілений в об'єктах традиційної архітектурної спадщини, відіграє суттєву роль у розкритті мистецьких якостей споруд, що слід враховувати при реставрації цих об'єктів, Традиційна виконавська майстерність має бути збережена, зафіксована та передана наступним поколінням майстрів для теоретичного і практичного освоєння.
4. Заміна матеріалів і архітектурних елементів
Оновлення та зміцнення, необхідні для забезпечення потреб сучасного використання об'єктів традиційної спадщини, мають виконуватися із матеріалів, які узгоджуються з традиційними, негативно не позначаються на архітектурно-пластичному опорядженні споруд.
5. Адаптація. Пристосування
Пристосування та сучасне використання традиційних будівель необхідно здійснювати на засадах збереження архітектурно-мистецького образу будівлі, її характерних особливостей і форми з одночасним забезпеченням сучасних комфортних умов. У разі продовження існування традиційних форм життєдіяльності певної спільноти, реалізація втручань може здійснюватися за етичними звичаями відповідної громади.
6. Зміни та період реставрації
Зміни, що зазнала традиційна споруда протягом існування, необхідно охороняти як важливі сліди історії. Відповідність усіх складових традиційної будівлі певному історичному періоду не може вважатися метою реставрації.

Текст подається за виданням Охорона культурної спадщини: Збірник міжнародних документів. - К.: Видавництво АртЄк, 2002. - С. 90 - 92.