заповідники

Віктор Вечерський

Державний історико-культурний
заповідник у м. Глухові

Сучасний Глухiв є малим мiстом обласного пiдпорядкування, райцентром Сумської областi. Водночас - це одне з найвизначнiших iсторичних мiст України, столиця Гетьманщини у XVIII ст. Після здобуття Україною незалежності історична і культурна значущість міста була усвідомлена. Це дало підстави для підготовки урядового рiшення про оголошення Глухова Державним iсторико-культурним заповiдником. Заповідник було створено постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 08.02.1994 р. і в 1998 р. передано у державну власність з віднесенням до сфери управління Держбуду України.
Серед усіх історичних міст України Глухів чи не найкраще забезпечений містобудівною документацією щодо збереження пам'яток культурної спадщини та традиційного характеру середовища. Роботи з дослiдження та збереження нерухомої культурної спадщини Глухова розпочалися 1984 року. Проведено комплекс практичних заходiв щодо реставрацiї та реабілітації пам'яток, реконструкцiї та впорядження iсторичного центру мiста, створення пам'ятних знаків і пам'ятникiв, вiдтворення втрачених пам'яток, будiвництва нових споруд за iндивiдуальними проектами, створення сучасних iнженерних мереж i транспортних комунiкацiй, оптимiзацiї всiєї мiської інфраструктури (будiвництво об'їзної автомагiстралi, газифiкацiя, каналiзацiя, виведення в єдину промзону промислових пiдприємств, створення в історичному центрі пішохідної зони). Відтак ця робота була удостоєна Державної премії України в галузі архітектури 1998 року.
Роботи в цьому напрямку були продовжені: у 1998 році. Урядом затверджена Комплексна програма збереження історичної забудови м. Глухова на період до 2005 року. На сьогодні вона виконана частково, проте термін реалізації її вичерпався, що породжує певні організаційні колізії.
Важливим етапом у розвитку міста стало опрацювання і затвердження в 2003 році Генерального плану розвитку заповідника. Необхідність його розроблення передбачалося ще урядовою постановою 1994 року. Проте тоді були виконані лише підготовчі роботи (до речі, вкрай необхідні; без них розроблення генерального плану було б неможливим) [1]. Тільки 2001 року, після того, як цей заповідник набув загальнодержавного статусу й став підпорядковуватися Держбуду України, виконання генплану потрапило до плану пріоритетних заходів Держбуду з забезпеченням відповідного фінансування. Опрацювання генплану розпочав у 2001 році київський інститут НДПІмістобудування (Т.Каштанова за участю В.Грибана і В.Вечерського). Цей документ мав дати відповіді на питання щодо стратегії подальшого розвитку не тільки самого заповідника, а й усього історичного міста.
Для цього в генеральному плані вирішувалися такі основні пам'яткоохоронні завдання:
1. Коригування історико-архітектурного опорного плану.
2. Коригування зон охорони пам'яток, а при потребі - меж території та зон охорони заповідника.
3. Визначення заходів з охорони, використання, реставрації, реабілітації, музеєфікації пам'яток заповідника, збереження традиційного характеру середовища (у тому числі етапності робіт, їх вартості й джерел фінансування).
4. Визначення меж і режимів використання історичного ареалу міста.
5. Експертиза щойно виявлених об'єктів культурної спадщини й підготовка матеріалів для занесення їх до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
6. Коригування положення про заповідник.
Всі ці завдання були успішно виконані [2]. Праця над генеральним планом показала, що на даному етапі межі й режими використання території заповідника та його зон охорони, затверджені Сумською обласною державною адміністрацією (розпорядження від 29.04.1994 р. № 134), змін не потребують. Вони ж обумовлюють і визначення історичного ареалу Глухова як території, що обіймає собою всі зони охорони пам'яток міста включно з територією й охоронною зоною заповідника.
Положення про заповідник, затверджене наказом Держбуду України від 19 жовтня 1998 р. № 235, було скориговане після завершення і затвердження генерального плану шляхом приведення цього положення у відповідність до затведженого Урядом Типового положення про заповідник.
Проведене порядком розроблення Генерального плану розвитку Державного історико-культурного заповідника у м.Глухові оновлення й коригування Історико-архітектурного опорного плану міста полягало в наступному:
1. Перший Історико-архітектурний опорний план Глухова був виконаний у 1984 році (автори - архітектори Вечерський В.В., Ленченко В.О.) [3]. Він був скоригований і суттєво перероблений у 1992 році в рамках розроблення проекту створення заповідника у м.Глухові (автор - Вечерський В.В.) [4]. У ньому особливо детально була опрацьована центральна історична частина міста. На 2003 рік і на сьогодні це - діючий історико-архітектурний опорний план міста, який потребує лише незначного коригування з метою врахування поточних змін.
2. Виконано паспорти на всі пам'ятки культурної спадщини міста, у тому числі й на щойно виявлені об'єкти - всього 52 паспорта.
3. На основному кресленні Історико-архітектурного опорного плану внесено зміни, які стосуються ціннісної категоризації історичної забудови: позначено пам'ятки, взяті на державний облік розпорядженнями Сумської облдержадміністрації від 19.06.1998 №239 (20 об'єктів) та від 27.01.1999 №29 (34 об'єкта). Слід зазначити, що загальна кількість пам'яток, що перебувають на державному обліку, реально менша, оскільки один і той же об'єкт іноді фігурує в списках пам'яток двічі, а то й тричі (наприклад, будинок А.Терещенка по вул.Терещенків, 45 (старий номер - 47).
4. Коригування Історико-архітектурного опорного плану міста показало, що межі території заповідника та межі зон охорони пам'яток змін не потребують.
Інші позиції Історико-архітектурного опорного плану міста коригування не потребували.
Скоригований таким чином Історико-архітектурний опорний план став основою для визначення меж і режимів використання історичного ареалу Глухова. Межі історичного ареалу проходять: по вул. Лєрмонтова, Спаській, Вознесенській, Пирогова, Войкова, Шевченка, Кірова, Леніна, пров. Комісара Пивоварова, І.Франка, вул. Береговій, Молодіжній, пров. Шкільному, пл. Ярмарковій, вул. Матросова, пров. Луговому з виходом через заплаву р.Есмань до вул. Червоноармійської, по вул. Червоноармійській, Суворова до вул. Лєрмонтова. Режими використання територій історичного ареалу визначаються режимами використання тих зон охорони пам'яток, які встановлені на території історичного ареалу відповідно до розпорядження Сумської обласної державної адміністрації від 29.04.1994 р. № 134.
Крім того, в Генеральному плані присутні такі важливі для подальшого розвитку міста розділи, як:
Визначення заходів з охорони, використання, реставрації, реабілітації, музеєфікації пам'яток заповідника, збереження традиційного характеру середовища (у тому числі етапності робіт, їх вартості й джерел фінансування).
Архітектурно-планувальна і ландшафтна організація території заповідника.
Згідно зі статтею 11 Закону України ''Про музеї та музейну справу'' (в редакції від 14.05.1999 р.) на території Державного історико-культурного заповідника виділено такі функціональні зони:
Заповідна - для зберігання і охорони найцінніших пам'яток і комплексів.
Експозиційна - для стаціонарного експонування й використання в культурно-пізнавальних цілях.
Наукова - для проведення науково-дослідної роботи.
Рекреаційна - для відпочинку та обслуговування відвідувачів.
Господарська - для розміщення допоміжних господарських об'єктів.
Загалом, цей документ є надійною базою для розвитку як заповідника, так і Глухова в цілому на наступні 15-20 років [5]. Проте було б великою помилкою заспокоїтися на цьому і не вживати всіх можливих заходів щодо подальшого піднесення стутусу Глухова.
На сучасному етапі Українській державі слід уважніше ставитися до таких знакових для національної ментальності міст, як Глухів. Визначна історична роль цього міста, кількість і якість його пам'яток культурної спадщини, велика робота, проведена заповідником за останні 10 років в умовах постійного браку коштів дозволяють ставити питання про надання заповіднику в Глухові статусу національного. Крім того, результати роботи заповідника показують, що за характером, кількістю і ступенем цінності пам'яток архітектурної спадщини, заповідник у Глухові слід віднести до категорії не історико-культурних, а архітектурно-історичних заповідників. Указами Президента України визначено, що статус національного надається не більш як трьом закладам (установам) у кожній типологічній групі. На сьогодні в Україні існує лише один Національний архітектурно-історичний заповідник - ''Чернігів стародавній'' у м.Чернігові.
Необхідність надання заповіднику у м.Глухові статусу національного зумовлена його унікальною суспільною значущістю та потребою значно ширше використовувати історико-культурний потенціал заповідника в патріотичному вихованні, розвитку національних традицій, піднесенні духовності, в краєзнавчій та пам'яткоохоронній діяльності. Це дозволить вирішити на державному рівні проблему відродження колишньої гетьманської столиці, піднесення на значно вищий рівень пам'яткоохоронної, наукової-дослідної, культурно-освітньої діяльності заповідника, реставрації та музеєфікації його пам'яток, раціональнішого використання території.
У зв'язку з цим і окремим зацікавленим політикам та державним діячам, і політичним партіям, і відповідним державним органам (Мінбудархітектури) слід було б наполегливіше ініціювити проект Указу Президента України "Про надання Державному історико-культурному заповіднику у м.Глухові статусу національного''.
Окрім національного статусу, до якого Глухів уже давно ''доріс'', перед цим історичним містом на повен зріст постає так звана ''проблема 2008 року''. Справа в тім, що восени 2008 року виповниться 300 років з часу вікопомних подій Північної війни, коли армією російського царя Петра І було знищено Батурин, а столицю Гетьманщини перенесено до Глухова.
Попри сподівання російських самодержців на те, що в післябатуринську добу налякана козацька старшина в Глухові буде більш поступливою до Російської імперії, цим сподіванням не судилося збутися. Саме в Глухівський період історії Гетьманщини (1708-1782 роки) Україна створила найбільш розвинену в своїй історії систему державного управління, що включала органи представницькі, законодавчі, виконавчі, судові, військові, фіскальні. Саме в цю добу було створено прототип українського парламенту - шляхетський сейм, що збирався регулярно, а також зроблено спробу запровадити спадкове гетьманство в роду Кирила Розумовського для остаточного державного розриву з Російською монархією. Саме на добу після 1708 року припадає розквіт у Глухові козацького літописання та української політичної думки, без яких не було б можливим українське національне відродження ХІХ та ХХ століть. Тому не буде перебільшенням сказати, що не тільки Чигирин і Батурин, а й Глухів належить до числа міст, священних для кожного свідомого українця. Глухів як гетьманська столиця підхопив естафету української державності в дуже складних геополітичних умовах XVIII століття, засвідчивши тяглість національних державотворчих традицій.
У сьогоднішньому Глухові добре збереглися пам'ятні місця і пам'ятки, пов'язані з тими подіями. У центрі міста - Радний (Соборний) майдан, де відбувалися козацькі ради й обирали трьох останніх гетьманів України - Івана Скоропадського, Данила Апостола та Кирила Розумовського. Посеред майдану - головна громадська споруда тогочасної України - Миколаївська церква, в якій проклинали гетьмана Івана Мазепу і освячували обрання всіх наступних гетьманів. Збереглася козацька фортеця з мурованою Київською брамою. Місце гетьманської резиденції відзначає велична Трьох-Анастасіївська церква. Частково зереглася навіть міська тюрма, в якій катували прихильників гетьмана Івана Мазепи у 1708-1709 роках. З Глуховом пов'язані не тільки державницькі змагання останнього етапу Гетьманщини, розвиток української культури XVIII століття (всесвітньо відомі композитори, глухівці Дмитро Бортнянський і Максим Березовський), а й українське відродження другої половини XIX - початку XX століть, представлене іменами художника Георгія Нарбута, істориків Федора Уманця, Дмитра і Петра Дорошенків, Віктора Романовського, кінорежисера Олександра Довженка, мистецтвознавця Федора Ернста, правника Миколи Василенка, родиною українських промисловців і меценатів Терещенків.
З огляду на все це було б доцільно заздалегідь потурбуватися про гідне відзначення у 2008 році 300-річчя подій кінця 1708 року на загальнодержавному рівні. Це має бути, на наш погляд, не святкування, а саме відзначення роковин трагічних подій, які вплинули на всю подальшу долю України. У контексті такого відзначення слід створити відповідні меморіальні комплекси і пам'ятники, кінофільми, телепередачі, видати книги, провести наукові конференції та інші заходи, впорядкувати пам'ятки і пам'ятні місця, запровадити туристичні маршрути.
У зв'язку з цим учасникам п'ятої науково-практичної конференції ''Історико-культурні надбання Сіверщини в контексті історії України'' варто було б звернутися до вищих органів влади з пропозиціями щодо створення під головуванням одного з Віце-прем'єр-міністрів організаційного комітету з відзначення 300-ї річниці перенесення столиці Гетьманщини до Глухова, підготовки і проведення на державному рівні заходів, які б передбачали вшанування жертв Батуринської різанини 1708 року та мазепинців, закатованих того ж року в Глухові, а також здійснення комплексної регенерації історичного центру Глухова тощо. Такі заходи державного рівня сприяли б зміцненню державності й вихованню патріотизму.
Тож головним завданням на найближчу перспективу є створення комплексного проекту регенерації історичногог центру Глухова, музеєфікації його пам'яток, особливо тих, які пов'язані з добою козацтва й Гетьманщини.

Джерела: