культурна спадщина / історія / Г.Петренко / Качанівські студії / стор.5

IV. СЛІДАМИ КАЧАНІВСЬКИХ СКАРБІВ

Упродовж майже півтора століття (з кінця XVIII до початку XX) в Качанівській садибі зосереджувалися багатющі зібрання високомистецьких творів різних епох і народів.

Певне уявлення про картинну галерею, що існувала в Качанівці за часів володіння садибою П.Рум'янцева-Задунайського (1772 - 1796), дає її опис, що зберігається в Чернігівському історичному архіві ім. В.Тарновського. В описі зазначено майже 250 полотен, багатьма з яких могли б пишатися найкращі музеї. Це твори Тиціана, Леонарде да Вінчі, Мікеланджело, Караваджо, Нікола Пуссена, Поля Веронезе, Рубенса, Матіаса Ґретті. Полідора де Караваджо, Клода Порена, Сальватора Роза, Жуля Ромена, Кораччо, художників французької, венеційської, римської, ломбардської шкіл тощо. Звичайно, мистецькі цінності П.Рум'янцева-Задунайського в Качанівці не обмежувались лише картинною галереєю.

Після продажу в 1808 році графом Сергієм Рум'янцевим садиби найвартісніші речі були вивезені й по цьому сліди їх зникають. Очевидно, частина з них згодом осіла в російських музеях - Рум'янцевському, Ермітажі та інших.

Нові господарі Качанівки - Почеки (1808 -1824) нічим не вирізнялись з-поміж провінційної о українського поміщицтва, цілеспрямовано мистецькі твори не збирали. Зате їхній наступник Г.Тарновський започаткував у Качанівці традицію колекціонування, що тривала тут майже століття. Під час подорожей до Західної Європи, поїздок до Петербурга він зібрав картини таких відомих художників, як Теньєр, Деннер, Ван Дейк, а також роботи російських майстрів - Воробйова, Брюллова, Михайлова, Кіпренського, Айвазовського та інших. Серед великої збірки творів В.Штернберга, що зображували природу Качанівки, особливо вирізнялася картина "Переправа через Дніпро поблизу Києва". Це полотно, як і картина Т.Шевченка "Катерина", подарована автором Г.Тарновському, експонується тепер у Київському державному музеї Тараса Шевченка.

Було також багато високохудожніх копій, виконаних цікавими художниками. Зали палацу прикрашали чудові ампірні меблі, різьблений палісандр, різноманітні вироби з бронзи, вишивки бісером, виконані кріпосними майстринями, погруддя Тарновських і портрети українських знаменитостей.

Небіж Григорія Степановича Василь Тарновський, який успадкував Качанівку 1855 року по емер і і дядька, не відзначався схильністю до колекціонування. Проте з листів його дружини Людмили Володимирівни до сина Василя видно, що вони підтримували дружні стосунки з відомими мистцями, замовляли їм картини, бували на художніх виставках. І, мабуть, дещо таки закуповували. Так, у листі від 13 вересня 1860 року вона пише: "Ми щойно повернулися з художньої виставки. Там картина Рязанова з качанівським краєвидом, дуже добре написана". У листі від 4 квітня 1867 року повідомляє: "Сьогодні приніс мені Дмитрієв (Дмитрієв-Орепбурзький? - Г.П.) портрет, написаний олією, краще не зробиш і з живого. Він пообіцяв приїхати до Качанівки і тоді зробити там копії..." У її листах часто згадуються художники Башилов, Рязанов, Пукірев, а також Волосков, який у 1853 - 1854 роках жив у маєтку Тарновських Потоках на Київщині.

Десь із другої половини 50-х років починає формувати свою колекцію українських старожитностей Василь Тарновський-молодший. І хоч він не ставив собі за мету спеціально збирати мистецькі твори, у його збірці було чимало картин, гравюр, акварелей на теми історичні. Поряд з художніми роботами Тараса Шевченка В.Тарновський мав ще багато портретів відомих військових і державних діячів України. Він також замовляв високохудожні копії полич. Як згадує Д.Яворницький, старовинні облущені портрети реставрував художник Васько.

Не виключено, що якусь частину копій виконав відомий художник Пукірев.

В одному листі до сина Л.Тарновська писала: "В Москві побувай у художника Пукірева... у тому разі, якщо ти не відмовишся від думки зробити копії з портретів гетьманів".

Д.Яворницький так описує лицарську залу в палаці: "На всіх стінах, од верху до низу, висіли портрети гетьманів, полковників, генеральних суддів, осавулів, митрополитів, архиреїв, гетьманш, дружин полковникових, ріжних паннок "панського достоїнства".

Його опис деталізує М.Тарновський:
"З невеликого передпокою заходиш до великої зали, стіни якої завішані портретами малоросійських знаменитостей, і сотні очей дивляться на вас з позолочених рам: ось Мазепа, Кочубей, Іскра, ось Ґалаґан, Палій, Полуботок і Розумиха, прикрашена Імператорським портретом на Андріївській стрічці. Які всі дивні обличчя. З булавами й пірначами в руках, і якими далекими часами віє від них!.." Свою статтю "Качанівка" цей автор ілюструє світлинами інтер'єрів кабінету-музею В.Тарновського, оформленого в псевдоросійському стилі, будуару в "кімнаті-ліхтарику" 70-х років, зимового саду й парадної їдальні (у ній східна стіна за колонами густо завішана картинами в багетному обрамуванні). З їдальні через двері проглядається бібліотека з картиною на південній стіні.

Як виглядає, з 1824 до 1897 року - за господарювання в Качанівці трьох поколінь Тарновських - обстава палацу й оформлення його інтер'єрів змінювалися лише в дрібницях. Принципові зміни зроблено за П.Харитоненка.

Колекцію, бібліотеку й значну частину вмеблювання Тарновські вивезли до Києва, у своє нове помешкання. Проте це нове житло не могло вмістити всього, що було зібрано за століття. Очевидно, чимало речей вони продали й залишили Харитоненкам. Свою ж унікальну колекцію української старовини В.Тарновський-молодший відказав Чернігівському губернському земству для влашгування публічного музею.

Павло Харитоненко здійснив внутрішнє перерозпланування палацу, частково змінив функційне призначення кімнат і по-новому оформив інтер'єри, зокрема поповнив їх картинами. Він був одним з найвизначніших у той час колекціонерів живопису, збирав в основному полотна відомих російських художників. Але в інтер'єрах качанівського палацу переважали малярські твори різних західноєвропейських шкіл.

Майже в усіх залах і кімнатах, навіть вестибюлях, висіли звичайні ікони під склом з фольговими ризами. Найбільше - Спасителя, Божої Матері і Миколая Чудотворця. Картини в інтер'єрах палацу розміщували негусто. Зате, судячи з інвентаря садиби на 1 березня 1905 року, це були давні полотна найкращих західноєвропейських і почасти російських мистців. У спальні графа була навіть картина Рафаеля і ще три полотна на сюжет "Тайна вечеря" (їхніх авторів в інвентарі не зазначено). У кімнаті №2 висіло сім рисунків, написаних тушшю, й картина "Полювання з гончими", у кімнаті N"3 - дві картини під склом, у більярдній - сім картин на теми полювання і п'ять рисунків тушшю. Кабінет П.Харитоненка прикрашали картина "Дуб Шевченка" в позолоченій рамі й ще дві малі картини, а його спальню - вісім полотен під склом і невелика картина "Орхідеї". У величезній парадній їдальні повісили тільки чотири картини на теми полювання. Найбільше живопису за традицією було в малій вітальні: чотири картини англійської школи, портрети Людовіка XVI, королеви Марії Антуанетти, давній портрет жінки на чорному тлі, дві картини із зображенням матері та дитини і пейзаж. У вестибюлях і в деяких кімнатах взагалі не було живопису - зокрема у великій вітальні, чайній, кабінеті й убиральні княгині, бібліотеці і навіть у лицарській залі, стіни якої за Тарновських покривали сотні портретів.

Мільйонер-цукрозаводчик Харитоненко міг собі дозволити користуватися в побуті тільки предметами високої художньої цінності. Згідно з тим-таки інвентарем 1905 року, це були меблі червоної о, горіхового дерева, зеленого дубу з різьбленням і позолотою, бронза, срібло, мармур, гобелени, турецькі килими, скульптурні фігури, порцеляна, китайські і японські вази, індійські і єгипетські реліквії, стародавня зброя, лицарські обладунки тощо.

Колекціонерами були й останні власники Качанівки. Михайло Олів збирав переважно західноєвропейський живопис і твори декоративно-ужиткового мистецтва. Колекція Олівів зберігалася в основному в їхньому петербурзькому будинку. У пій були представлені такі живописці, як Троост, Леман, Міньяк, Буше і а інші. "Обстава минулих часів, гарні портрети, картини давніх майстрів, порцеляна і всілякі рідкісні речі - це і є збірка Олівів", - таку стислу характеристику їй дав у 1916 році мистецтвознавець О.Трубников.

Якась частина цієї колекції була і в Качанівці. Згідно з інвентарем садиби на і березня 191К року, в ініер'єрах палацу налічувалось і 93 картини, ще Х8 картин, які М.Олів привіз із Петрограда, були складовані в правому флігелі. Крім того, інвентар фіксує 956 предметів із срібла та інших коштовних матеріалів, 43 з яких зберігалися в так званій касовій кімнаті палацу, опорядженій, певно, вже Олівами після 1914 року.

З огляду на велике історико-культурне значення Качанівки та зібраних у ній мистецьких речей у лютому 1918 року на ім'я М.Оліва було видано охоронне свідоцтво за підписом наркома освіт й РСФРР А.Луначарського. На підставі декрету РНК України від 1 квітня 1919 року садиба перейшла у відання Чернігівського губернського відділу народної освіти.

Після еміграції Олівів значна частина мистецьких творів лишилася в Качанівці і була розікрадена чи знищена. Хоч втрати були величезні, але, на жаль, виявлено дуже мало документальних матеріалів про те, як це діялося. Ось кілька таких документально підтверджених випадків. У доповідній записці Чернігівської губ-наросвіти від 27 грудня 1922 року зазначалося, що місцеві жителі по-варварському нищать у Качанівському маєтку культурні й мистецькі цінності. Через тиждень чернігівська газета писала: "Збірка мармурових погрудь і статуй дуже потерпіла від зловмисного поводження з нею населення околишніх сіл... Давні руїни особливої архітектури під горою розбирають на цеглу. Альтанку, в якій працював славетний композитор Глинка, також розграбовують".

На 1925 рік з 60 викрадених з палацу картин у сусідніх селах тоді віднайшли тільки половину, серед них полотна Веласкеса, Ван дер Ньюланда, Боровиковського та інших. З них у 1929 році створили першу залу мистецтв Чернігівського історичної о музею.

Великої шкоди завдало садибі перебування в ній з 1925 року дитячого містечка ім. Воровського. Становище дещо поліпшилося лише з середини 30-х років, коли в садибі розмістили колгоспний санаторій, але й тоді траплялися такі випадки, як вируб 1936 року кількасот дерев у качанівському парку.

Як згадують старожили, під час німецької окупації жителям довколишніх сіл під загрозою кари було запропоновано повернути все викрадене з Качанівки. Однак, побоюючись покарання, селяни цінні речі з садиби не повертали, а знищували.

Рештки колишнього вмеблювання палацу й інших приміщень лишалися в Качанівці ще по війні. Зокрема є свідчення, що на початку 50-х років в Альтанці М.Глинки стояли стародавній рояль, стіл і стільці.

На час оголошення в листопаді 1981 року Качанівки державним заповідником республіканської о значення з рухомих пам'яток тут збереглася лише одна паркова скульптура ("Зима"), з обстави палацу теж одна скульптура ("Хлопчик з тамбурином"), буфет, підлогове дзеркало з піддзеркальником і обідній стіл, розрізаний навпіл. У малій вітальні лишився ще мармуровий камін.

При Качанівському туберкульозному санаторії діяла бібліотека, у якій були книжки зі збірки Харитоненків. Рішенням комісії Чернігівського обласного управління культури та управління охорони здоров'я заповідникові з тих книжок передано повний комплект енциклопедії Брокгауза і Єфрона видання 1895 року та кілька томів "Вселенной й человечества". Решту бібліотеки перевезли разом із санаторієм до Чернігова.

За час існування заповідника невелику частину речей з Качанівки, зокрема троє стільців, обтягнених шкірою, свічники, посуд, виявлено в жителів Петрушівки, Власівки, Парафіївки і повернуто заповідникові. Сліди палацових меблів простежуються в Білопіллі на Сумщині, прикарпатській Коломиї та інших місцях.

Поза сумнівом чимало речей садибно-палацового вжитку осіли в музеях України, зокрема Києва. Достеменно відомо, що, скажімо, дві меблеві оббивки з вишивкою бісером зберігаються в Державному музеї декоративно-ужиткового мистецтва України, окремі меблі - в Національному художньому музеї України й Київському державному літературно-меморіальному музеї Т.Шевченка. Є качанівські скарби і в інших музейних закладах Києва.

Цікава річ експонується в музеї села Шевченкового на Черкащині. Це срібна ложка, яку Тарас Шевченко називав "Тарнавкою". Поет пригощався нею медом у Качанівці й залишив собі на згадку. У свій останній приїзд в Україну він подарував її своєму зятеві Олексієві Хропалю. Помінявши ще кількох господарів, "тарнавка" 1989 року потрапила в сільський музей.

Краща доля судилася колекції українських старожитностей, яку зібрав був у Качанівці Василь Тарновський-молодший. Після створення 1902 року на основі цієї колекції музею в Чернігові й видання укладеного Борисом Грінченком каталогу вона належно зберігалася. І тільки за радянської влади почалися порушення однієї з умов дарувальника - про невідчуження окремих речей із збірки. Майже всю шевченкіану передали для створення музею Т.Шевченка в Києві, частина матеріалів, що стосувалися життя і творчості Пантелеймона Куліша та Ганни Барвінок, опинилася в Чернігівському літературномеморіальному музеї М.Коцюбинського, Інституті літератури АН УРСР. 1941 року перед загрозою німецької окупації решту колекції було евакуйовано в Уфу. Тодішні музейні працівники згадували, що експонати пакували в паніці, поспіхом, дещо залишилось в окупованому місті. В Уфі схоронність колекції майже не контролювали. Тому з Башкирі до Чернігова в 1943 році повернулася з втратами. І все ж таки колекція була такою багатою, що навіть позосталих речей вистачило для побудови цікавої повнопрофільної експозиції в Чернігівському історичному музеї.

Дуже прикро, але й останніми роками колекція далі розпорошувалась. Коли в Чернігові фундували музеї декоративно-ужиткового мистецтва й художній, туди з Історичного музею передали профільні матеріали з тієї ж таки колекції В.Тарновського.

Маємо відомості, що деякі матеріали збірки невідь-як опинилися в музеях Росії: архівні документи й стародруки XVII -XVIII століть, бандура гетьмана Івана Мазепи та інші реліквії - в московському Історичному музеї, портрет князя М.Рєпніна (копія роботи Т.Шевченка з оригіналу Горнунґа) - в Ермітажі (інв. № 997).

Нині на часі укладення якнайповнішого каталогу мистецьких творів з Качанівської садиби із зазначенням теперішніх місць зберігання їх, а далі належало б пробувати повернути бодай якусь частину їх до заповідника.

Наразі ж єдиний мистецький твір, повернений до Качанівки, - це закуплений Харківським історичним музеєм у 40-х роках у комісійному магазині портрет, Василя Тарновського-старшого роботи невідомого художника.

Примітки

- Тарновский М.В. Качановка // Столица и усадьба. -1915.-№40-41.-С.6-7., - - С.б., - С.6-7. , -Ал. 17-23/50.
Яворницький Д. В.В.Тарновський: [Біографія] // Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.1.Вернадського.-Ф.1.-Спр.21935.-Арк.59
Яворницький Д. В.В.Тарновський: [Біографія]. - Арк. 16-17.
Тарновский М.В. Качановка. - С.б.
Собрание Е.П. й М.С.Олив. // Старьіе годьі, - 1916. -Апр. - июнь.
Державний архів Чернігівської області, відділ у Ніжині. - Ф.356. - Оп.1. - Спр.9.
Державний архів Чернігівської області. -Ф.Р. - 593. - Оп.1.-Спр.1167.-Арк. 123.
Красное знамя. - 1923. - 5 янв.
Вечерний випуск. Приложение к газете "Червоний стяг". - 1925. - N"13. -
Арендар Г., Лихачова С. Чернігівський історичний музей у 20 - 90-ті роки // Родовід. - 1996. - 4.14. - С.47.
За спогадами старожилів.
Зокрема свідчення П.Ковбаси з с.Петрушівки.
Спогад Л.Гуренко з Одеси.
Черниговский исторический музей: Фотопутеводи-тель / Сосі. А.Неделя; М.Попудренко; Авт. текста Н.Арендарь, В.Зайченко, М.Лукьяненко й др.; фото С.Крячко. - К., 1988. - С.4.