архітектура / дослідження
В.В.Вечерський / автореферат / стор. 2

ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі ''Історіографія архітектури і містобудування України доби Гетьманщини'' дано аналіз джерельної бази. Залучені основні літературні джерела, дано загальну характеристику стану досліджень архітектури й містобудування України XVII-XVIII століть. Проаналізовано фактографічно-описовий етап досліджень, концептуальний етап (автори і їхні концепції), фундаментальні архітектурознавчі праці радянського періоду, а також концепції діаспорних дослідників, новітній етап досліджень архітектурно-містобудівної спадщини України, у т.ч. нові атрибуції пам'яток.

Важливим джерелом, використаним у цьому дисертаційному дослідженні, є архівні матеріали. Вони поділяються на три групи: картографічні; текстові; іконографічні й проектні. На підставі проведеного аналізу цих джерел зроблено висновок про недостатнє їх вивчення і використання в дотеперішніх історико-архітектурних та історико-містобудівних дослідженнях. Показано джерелознавчу цінність містобудівних документів XVII-XVIII ст., які покладено в основу цього дисертаційного дослідження.

Зроблено аналіз архітектурної та містобудівної спадщини доби Гетьманщини як джерела інформації. Проаналізовано стан наявності, вивчення, охорони та реставрації архітектурної та містобудівної спадщини з акцентом на дослідженнях двох останніх десятиріч. У науку введено чимало нового фактичного матеріалу, завдяки осмисленню якого змінилися наші уявлення про кількість і значимість історичних населених місць України.

У цьому розділі поміщено 3 таблиці і 3 карти: Історичні населені пункти регіонів України, що виникли (відновлені, зазнали суттєвих змін) в добу Гетьманщини; Архітектурні комплекси, сформовані реконструйовані) в добу Гетьманщини; Пам'ятки архітектури - об'єкти національного культурного надбання регіонів України, що постали в добу Гетьманщини. Ці таблиці, а також карти, зроблені на їх основі, демонструють нерівномірність розміщення архітектурної і містобудівної спадщини розглядуваної доби в межах різних регіонів України, що відображає нерівномірність процесів архітектурно-містобудівного розвитку різних регіонів України в добу Гетьманщини.

Зроблено висновок про те, що тема дисертаційного дослідження в літературі розкрита недостатньо і вимагає подальшого розроблення. До найважливішого розряду джерел слід віднести збережені донині пам'ятки містобудування і архітектури доби Гетьманщини, натурне дослідження яких дозволяє виявити нові факти і закономірності розвитку архітектури й містобудування. Тому в дисертаційному дослідженні акцент зроблено на осмисленні натурних досліджень у поєднанні з архівними та бібліографічними.

У другому розділі ''Соціальні й архітектурно-мистецькі особливості формування архітектури й містобудування України доби Гетьманщини'' розглянуто політичні, соціально-економічні та культурні передумови розвитку архітектури й містобудування. Середина XVII століття ознаменувала найзначніший перелом в усій історії архітектури й містобудування України. Їх бурхливий розвиток був спричинений революційними соціально-політичними, економічними й культурними змінами в Україні у результаті переможної національно-визвольної та станової революції (Хмельниччини). Найбільше на сферу містобудування і архітектури вплинули:
- створення своєї держави;
- розширення української етнічної території, містобудівне освоєння Слобідської України;
- поява нової суспільної еліти й численного класу вільних підприємливих людей.

Містобудівна й архітектурна спадщина Київської Русі, опосередкована литовсько-польською добою, збагачена надбаннями європейського Ренессансу, вплинула на формування новітніх тенденцій доби Гетьманщини. Найзначніший вплив на формування архітектури доби Гетьманщини мали опрацьовані в попередню добу принципи: зведення мурованих склепінчастих конструкцій; створення дерев'яних конструкцій залому; застосування класичних архітектурних ордерів.

Регіональна нерівномірність соціально-політичного, економічного, архітектурно-містобудівного розвитку в досліджувану добу є однією з визначальних її особливостей.

У добу Гетьманщини архітектурна діяльність характеризується такими основними рисами:
- безпрецедентним, у порівнянні з попередніми епохами, розвитком мурованого будівництва у Наддніпрянщині, Лівобережжі й на Слобожанщині;
- домінуючою суспільною роллю державних замовлень у становленні нової архітектурної типології та стилістики, головною роллю замовника у визначенні архітектурної програми;
- формуванням сучасного розуміння професії архітектора.

Етапи суспільно-політичного розвитку України доби Гетьманщини відобразилися в етапах розвитку архітектури й містобудування. Проте внаслідок значної інерційності розвитку містобудівних утворень етапність у містобудуванні не так чітко розрізняється, як в архітектурі, що дає право розглядати містобудування доби Гетьманщини як хронологічно нерозчленовану цілісність. На основі поточнення висновків попередніх дослідників запропоновано розрізняти три основні етапи архітектурного розвитку:
1. 1648 р.-1720-і рр. Етап революційних новацій в архітектурі й містобудуванні.
2. 1720-і рр.-1750 р. Етап кризового розвитку.
3. 1750 р.-1781 р. Етап подолання кризових явищ, посилення державної регламентації архітектурно-містобудівної діяльності.

У третьому розділі ''Особливості й закономірності формування містобудівних утворень'' аналізуються містобудівні утворення (поселення, фортифікаційні й монастирські комплекси) доби Гетьманщини. Вивчено особливості становлення і розвитку містобудівних утворень у таких аспектах:
- освоєння ландшафту, сельбищна територія, структура і функціональне зонування містобудівних утворень;
- роль оборонного чинника у формуванні розпланувальної та об'ємно-просторової структури містобудівних утворень;
- розпланувальні структури містобудівних утворень;
- об'ємно-просторові композиції містобудівних утворень.

Розглянуто питання організації містобудівної справи, заснування нових міст, роль у цих процесах осадчих і воєвод, принципи вибору території. Визначена роль теоретичних трактатів, креслеників. З'ясовано, що архітектурна форма ''граду'' була канонізована та ідеологічно осмислена православною Церквою, про що свідчить ''Требник'' Петра Могили. Вивчено особливості формування об'ємно-просторових композицій поселень, системи орієнтації, принципи розташування архітектурних домінант. Запропоновано розрізняти два принципово відмінні типи об'ємно-просторової композиції міста розглядуваної доби: моноцентричний і поліцентричний.

Досліджено містобудівні реконструкції середини - другої половини XVIII ст. на прикладі столиці тодішньої України - міста Глухова. З'ясовано вплив цих реконструкцій на подальший розвиток містобудування в Україні.

На основі проведених автором досліджень вперше зроблено висновок про те, що під кінець розглядуваної доби на Лівобережжі, Слобожанщині й Наддніпрянщині завершився тривалий і надзвичайно важливий процес формування ''річкових фасадів'' міст, які і в ту епоху, і нині відіграють провідну роль у формуванні ''умоглядного образу'' міста. Встановлено, що до 1770-х років розвиток містобудівної композиції значних поселень ішов уздовж підвищених річкових берегів з орієнтацією на заплаву, з постановкою вздовж підвищеного берега ланцюжка домінант: пізніше, з 1770-х років, головний вектор містобудівного розвитку змінюється на перпендикулярний, углиб плато. Особливо добре це простежується на прикладах міст Києва, Чернігова, Ромен та деяких інших.

Проведений у цьому розділі аналіз дає підстави для висновку про значну інтенсивність містобудівних процесів у Наддніпрянщині, Слобожанщині й Північному Лівобережжі у взаємодії консервативних і поступових тенденцій в усіх аспектах містобудівного розвитку. На відміну від міст цих регіонів, міста тої частина України, що лишилася під владою Речі Посполитої, у 2-й половині XVII - 1-й третині XVIIІ століть переживали стагнацію і занепад. Тому в містобудуванні західних земель України в цю добу спостерігаються застійні явища й виразно переважають консервативні тенденції.

Результатом містобудівних процесів доби Гетьманщини стало формування містобудівного каркасу і основних рис архітектурного середовища українських міст з притаманною їм структурою, розплануванням, ієрархічністю композиції, гармонійним зв'язком з природним ландшафтом, естетичною виразністю. Просторовий устрій міст, сформований на період другої половини XVIII ст., значною мірою обумовив їхній містобудівний розвиток у ХІХ і ХХ століттях і нині становить невід'ємну складову національної архітектурно-містобудівної спадщини.

Для монастирських комплексів розглядуваної доби виявлено 2 основних варіанта взаєморозташування основних функціональних зон - концентричний і послідовний. З'ясовано, що католицькі та греко-католицькі монастирі на західних землях і православні монастирі в інших регіонах розвивалися за традиціями, притаманними кожній з цих конфесій. Тому не може бути вироблено спільної для всіх конфесій класифікації композиційних типів монастирів. Поточнюючи висновки попередників, пропонується розрізняти такі композиційні типи монастирів:
Для католицьких - замкнутий; компактний; блокований.
Для православних - павільйонний центричний; павільйонний лінійний (фронтальний).
Для греко-католицьких - блокований, павільйонний лінійний (фронтальний).

У просторовому устроєві й розплануванні всіх комплексів розглядуваної доби - як фортифікаційних, так і монастирських - спостерігаються спільні особливості: опанування архітектурними комплексами ландшафтних зон високої композиційної активності; ізоляція внутрішнього простору архітектурних комплексів від довкілля; чітка ієрархічна структура будівель і споруд; тенденція до регулярності.

У четвертому розділі ''Розпланувально-просторові вирішення і архітектурно-пластичні особливості основних типів будівель і споруд'' аналізуються архітектурні вирішення будівель і споруд розглядуваної доби. Подана загальна характеристика розпланувальних і об'ємно-просторових розв'язань споруд. Показано, що у добу Гетьманщини набули розвитку споруди різних функціональних типів - житлові, громадські (культові, адміністративні, навчальні тощо), оборонні, виробничі і т.д. Проте провідним функціональним типом упродовж усієї доби були церковні будівлі як такі, що уособлювали найважливіші суспільні функції.

У православному церковному будівництві виділено дві чітко окреслені типологічні групи, які найбільше розвинулися саме в цю добу.

Перша з них відроджує розпланувально-просторові структури мурованих храмів Княжої доби і несе деякі впливи західного бароко. Ці храми відомі тільки в мурованому будівництві й не мають прототипів у дерев'яній церковній архітектурі. Вони тринавові, з трансептом, шестистовпні, хрещато-банні, багатоверхі.

Друга типологічна група пов'язана з розвитком розпланувально-просторових композицій, традиційних для українського дерев'яного монументального будівництва ще з попередньої доби. Особливістю доби Гетьманщини стало те, що храми цієї типологічної групи набули значного розвитку як у мурованому, так і в дерев'яному будівництві. Їх можна розподілити на два підтипи:
1 - тридільні одно- триверхі (найпоширеніший тип невеликого парафіяльного храму);
2 - хрещаті центричні, серед яких є підтипи: п'ятидільних одно- п'ятиверхих (рідше - триверхих); дев'ятидільних з різною (як правило - непарною) кількістю верхів (один, п'ять, дев'ять).

Окрім цих основних типів, які були наймасовішими й визначали картину архітектурного розвитку доби Гетьманщини, існували й розвивалися маргінальні типи православних храмів - безбанні зального типу, триконхові, тетраконхові, а також різноманітні контамінації основних типів. Простежено генезу й еволюцію тетраконхових храмів, запропонована їхня класифікація.

Розгляд культових споруд інших конфесій дозволив зробити висновок про те, що у неправославній культовій архітектурі розглядуваної доби панували тенденції ретроспективізму, особливо властиві іудейській та ісламській сакральній архітектурі. Для католицького костельного будівництва під кінець доби характерна майже буквальна ретрансляція центральноєвропейських взірців.

Для архітектурно-пластичних вирішень будівель і споруд розглядуваної доби характерні:
- відкритість, розімкненість композиційних побудов;
- переважання об'ємних композицій над фронтально-площинними;
- центричність та ієрархічність форм;
- поєднання мальовничості силуетів і форм з регулярністю розпланувальної побудови, що забезпечує логічність архітектурної форми і ясність її візуального сприйняття;
- тектоніка на основі неканонічно (декоративно і символічно) трактованого ордера;
- вживання однакових пластичних засобів для будівель усіх функціональних типів: кількість застосованої пластики залежала тільки від ступеня репрезентативності будівлі.

У стильовому відношенні в архітектурі України розглядуваної доби чітко розрізняються два напрямки:
- провінційне відгалуження центральноєвропейського бароко в західних регіонах;
- суттєво відмінну від бароко стилістику, що розвивалася у Наддніпрянщині, на Лівобережжі й Слобожанщині.

Стиль архітектури доби Гетьманщини досі звично називали ''українським бароко''. Як показало наше дослідження, таке визначення є некоректним внаслідок глибокої феноменологічної відмінності стилістики архітектури України доби Гетьманщини від європейського бароко. Попри проникнення під кінець доби барокової стилістики і навіть рококо, українська архітектура розвивала власні засади як в типології, так і в архітектурно-пластичних вирішеннях. Тому стилістично архітектуру України доби Гетьманщини можна визначити як ренесансно-бароковий синтез в умовах хронологічної ретардації.

ВИСНОВКИ

Результат дисертаційного дослідження є теоретико-методологічним. Це пропозиції до концепції основних особливостей формування і розвитку містобудування й архітектури на теренах України в добу Гетьманщини, що включають такі основні положення:

1. Архітектурно-містобудівна спадщина доби Гетьманщини в межах регіонів України розподілена дуже нерівномірно. Це відображає характерну для цієї доби різну інтенсивність процесів розвитку архітектури й містобудування по регіонах. Найбільше об'єктів архітектурної та містобудівної спадщини зосереджено у Середній Наддніпрянщині та Північному Лівобережжі ( 24 % споруд, 38 % комплексів, 30 % міст), в Галичині (38 % споруд, 13 % комплексів, 5 % міст), а найменше - на Півдні України (3 % споруд, 8 % комплексів, 19 % міст). Ця регіональна нерівномірність процесів розвитку архітектури й містобудування вперше кількісно охарактеризована в цьому дослідженні. Регіони з високою інтенсивністю архітектурно-містобудівних процесів становлять найбільший інтерес для дослідника.

2. Бурхливий розвиток архітектури й містобудування в добу Гетьманщини був спричинений революційними соціально-політичними, економічними й культурними змінами в Україні у результаті переможної національно-визвольної та станової революції (Хмельниччини). Найбільше на сферу містобудування і архітектури вплинули такі чинники, як створення своєї держави; розширення української етнічної території з містобудівним освоєнням Слобідської України, а також поява нової суспільної еліти й численного класу вільних підприємливих людей.

Дисертаційним дослідженням виявлено такі основні риси архітектурно-містобудівної діяльності у добу після Хмельниччини:
- значний розвиток архітектурно-містобудівної діяльності у Наддніпрянщині, Лівобережжі й на Слобожанщині водночас із занепадом її в інших регіонах; центром такої діяльності стає і лишається до кінця доби Київ;
- безпрецедентний, порівняно з попередніми епохами, розвиток мурованого будівництва з головною роллю замовника у визначенні архітектурної програми та домінуючою роллю державних замовлень у становленні нової архітектурної типології та стилістики;
- поступовий перехід від середньовічних методів професійної праці (за вказаними замовником зразками) до розробки й ''апробації'' проектних креслеників і ведення за ними будівельних робіт, формування сучасного розуміння професії архітектора.

3. Етапи суспільно-політичного розвитку України розглядуваної доби відобразилися в етапах розвитку архітектури й містобудування. Дисертантом обгрунтована дещо інша, ніж дотепер, періодизація розвитку архітектури доби Гетьманщини. На основі поточнення висновків попередніх дослідників запропоновано розрізняти три основні етапи:
1. 1648 р.-1720-і рр. Етап революційних новацій в архітектурі й містобудуванні.
2. 1720-і рр.-1750 р. Етап кризового розвитку.
3. 1750 р.-1781 р. Етап подолання кризових явищ, посилення державної регламентації архітектурно-містобудівної діяльності.

4. Результатом містобудівних процесів доби Гетьманщини стало формування містобудівного каркасу і основних рис архітектурного середовища українських міст з притаманною їм структурою, розплануванням, об'ємно-просторовою композицією, гармонійним зв'язком з природним ландшафтом, естетичною виразністю. Просторовий устрій міст, сформований у розглядувану добу, обумовив їхній містобудівний розвиток у наступні століття і нині становить невід'ємну складову національної архітектурно-містобудівної спадщини.

5. Дослідженням з'ясовано, що у просторовому устроєві й розплануванні всіх комплексів розглядуваної доби - як фортифікаційних, так і монастирських - спостерігаються спільні особливості: опанування архітектурними комплексами ландшафтних зон високої композиційної активності; ізоляція внутрішнього простору цих комплексів від довкілля; чітка ієрархічна структура будівель і споруд; тенденція до регулярності розпланувальних вирішень. Все це забезпечило фортифікаційним і монастирським комплексам домінуючу роль в об'ємно-просторовій композиції міст і сіл.

Підтверджено висновки попередніх дослідників про те, що для монастирських комплексів характерна концентричність забудови. Виявлено 2 основних варіанта взаєморозташування основних функціональних зон монастиря - концентричний і послідовний.

Дослідженням доведено, що католицькі та греко-католицькі монастирі на західних землях і православні монастирі в інших регіонах розвивалися за традиціями, притаманними кожній з цих конфесій. Тому не може бути вироблено спільної для всіх конфесій класифікації композиційних типів монастирів. Поточнюючи висновки попередників, запропоновано розрізняти такі композиційні типи монастирів:
Для католицьких - замкнутий; компактний; блокований.
Для православних - павільйонний центричний; павільйонний лінійний (фронтальний).
Для греко-католицьких - блокований, павільйонний лінійний (фронтальний).

6. У добу Гетьманщини провідним функціональним типом були церковні будівлі як такі, що уособлювали найважливіші суспільні функції. У православному церковному будівництві, окрім двох класичних для доби типологічних груп (хрещато-банної; тридільної і хрещатої) велике значення для розвитку архітектури мали контамінації цих основних типів, а також маргінальні типи - безбанні зального типу, триконхові, тетраконхові.

7. Для розпланувально-просторових та архітектурно-пластичних вирішень будівель і споруд розглядуваної доби характерні: відкритість, розімкненість композиційних побудов; переважання об'ємних композицій над фронтально-площинними; центричність та ієрархічність побудови об'ємів і мас; поєднання мальовничості силуетів і форм з регулярністю розпланувальної побудови, що забезпечило логічність архітектурної форми і ясність її візуального сприйняття; тектоніка на основі неканонічно (декоративно і символічно) трактованого ордера; вживання однакових пластичних засобів для будівель усіх функціональних типів: кількість застосованої пластики залежала тільки від ступеня репрезентативності будівлі.

У неправославній культовій архітектурі розглядуваної доби панували тенденції ретроспективізму, особливо властиві іудейській та ісламській сакральній архітектурі. Для католицького костельного будівництва під кінець доби характерна майже буквальна ретрансляція центральноєвропейських взірців.

8. У дисертаційному дослідженні вперше запропоновано розрізняти два напрямки в стилістиці архітектури розглядуваної доби:
- місцеве відгалуження центральноєвропейського бароко в західних регіонах України;
- суттєво відмінну від бароко стилістику, що розвивалася у Наддніпрянщині, на Лівобережжі й Слобожанщині.

Доведено, що стиль архітектури доби Гетьманщини, який досі звично називали ''українським бароко'', має глибокі феноменологічні відмінності від європейського бароко. Зроблено висновок про те, що в силу розвитку національної державності та гуманістичних тенденцій в культурі архітектура України доби Гетьманщини типологічно ближча до явищ європейського Ренессансу, ніж до синхронних барокових стильових течій Європи. Попри проникнення під кінець доби барокової стилістики і навіть рококо, українська архітектура розвивала власні засади як в типології, так і в архітектурно-пластичних вирішеннях. Тому стилістично архітектуру України доби Гетьманщини неправомірно визнавати ні бароковою, ані ренесансною. Натомість запропоновано поточнити визначення її стилістики як ренесансно-бароковий синтез в умовах хронологічної ретардації.

9. Архітектурний процес 1648-1781 рр. став завершенням семивікового розвитку середньовічної української архітектури. Саме ця доба дала архітектурні й містобудівні витвори, в яких найяскравіше відбилася своєрідність архітектурної творчості українського народу. Засвоєння світової архітектурної спадщини (класичні ордери, хрещато-банні структури) й розвиток автохтонних об"ємно-просторових композицій дозволили синтезувати неповторний національний архітектурний стиль доби Гетьманщини, який став найвагомішим внеском України до скарбниці світового зодчества.