історія / публіцистика

КАМ'ЯНЕЦЬКИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

СПОГАДИ СТУДЕНТА

Спогади подаються за першодруком у місячнику "Віра й культура" (Вінніпег, 1959. - Ч.9, 10-11), що його видавав і редагував митрополит Іларіон (І.Огієнко; 1882-1972). Автора в журналі не зазначено, очевидно, з огляду на тодішні політичні обставини в Болгарії.

У 1918 р. в м. Кам'янці- Подільському було засновано Український Державний Університет на 3 факультети: історико-філолог[ічний], фізико-матем[атичний] і юридичний. В майбутньому проектувався ще й богословський, і відкрився.

Закінчивши тієї ж весни Полтавську Духовну Семінарію, я подав до Ректорату нововідкритого Університету заяву з проханням зарахувати мене студентом на фіз[ико]-математичний факультет, маючи думку перейти на богословський, якщо він відкриється.

Звикнувши до непорядків того бурхливого часу, я не був певний навіть в тому, що одержу відповідь, і боявся за долю посланих документів, але був приємно здивований, коли через днів десять я одержав від канцелярії Університету офіційне повідомлення, що мене зараховано дійсним студентом Українського Державного Університету.

Збулася краща мрія юности, і я гордо носив голову, чекаючи з нетерпінням початку навчального року.

Відкриття першого суто національного вищого учбового закладу призначалося на кінець жовтня, і я спішив з далекої Полтавщини прибути на це велике свято.

В Україні вже відчувались тоді заворушення проти політичного режиму Гетьмана, і в Києві я попав під нічну облаву Державної Варти, яка пильно провіряла усіх приїжджих, але таки своєчасно прибув до Кам'янця, зустрівся з товаришами, які помогли мені встановитись на кватирі, і в призначений день, повний щасливих мрій, я відправився до Університету, який розташувався в досить гарному двоповерховому будинку був[шої] Технічної Школи.

В актовому залі на другому поверсі вже розпочалося свято відкриття першого українського університету, на якому взяли участь представники Уряду й численних державних і громадських установ і організацій. Чекали приїзду і самого Гетьмана, але, по обставинах часу, він не міг приїхати, а прислав тільки свого заступника.

Я чогось спізнився в той день і, прийшовши до Університету, міг втиснутися лишень на перший поверх переповненого будинку, куди доносилися тільки окремі місця численних привітальних слів. Але далеко лунали сполохи аплодисментів та всіх нас обгортав ентузіязм загальної радости, і гаряче билися наші молоді серця, повні рожевих надій і щастя.

Коли ж у кінці засідання роздалось гучне "Ще не вмерла Україна" і вся університетська корпорація, на чолі з паном Ректором, в супроводі поважних гостей, вийшла з зали і показалась перед нами, - ми всі мов завмерли на місці, відчуваючи мурашки по тілі і гарячу влагу на очах...

У центрі групи в чорному сюртукові і пенсне, з щасливим лицем, м'якою поважною ходою, поруч із одітим по-військовому представником Уряду і скромним на зовнішній вигляд Товаришем Міністра Освіти виступав проф. Іван Іванович Огієнко - ректор Університету, розпорядчик і люб'язний господар нинішнього свята. Тисячі очей разом впилися в цю фігуру, яка на віки врізалась у серце кожного з нас. І з цього дня для нас, студентів, стала і Учителем і Батьком, бо ми завжди, без всякого вагання й страху, звертались до нього в усіх випадках нашого нового, студентського життя. І нікому ніколи не було від нього відказу. Ніхто ніколи не бачив його холодним чи безучасним до студентських інтересів.

Вже на другий день розпочалися лекції, і ми, нові студенти, уперше підійшовши до порога своєї Аіта Маїег, з великою увагою почали приглядатись і знайомитись як з п.п. Професорами, так і з загальною обстановкою Університету.

І перше, що нас вразило, було те, що тут ми знайшли вже цілком готовий учбовий заклад з усім необхідним влаштуванням і науковим приладдям для нормальних занять, що яскраво вказувало на надзвичайну, надхненну активність та здібність керівництва, що за такий короткий час успіло пустити на повний хід таку складну машину, і то в таких несприятливих умовах воєнно-революційного часу.

А внизу на першому поверхові штат національне вихованні службовців повнив канцелярії та кабінети, парадуючи новими термінами: "рахівник", "скарбник", "екзекутор , "посвідчення", "звірка", "прохання", які тільки тепер, після загального вікового поросійщення, почали широко вживатися в офіційному житті країни.

По коридорах акуратно видзвонювали електричні дзвінки, і з професорської кімнати виходили панове Професори, прямуючи у відповідні авдиторії.

В перерви по авдиторіях і тихих кутках часто чулося нове і приманливе для нас: " Gaudeamus igitur", яке ми, збираючись в гуртки, старались якнайскоріше вивчити.

Але ж головна увага, звичайно, у нас була спрямована на лекції, які ми відвідували з охотою, стараючись записувати майже все у зошит, бо підручників здебільшого не було, і надіятись на них скоро, при умовах того часу, не приходилось.

Із складу п.п. Професорів, окрім пана Ректора Ів. Огієнка, про якого говоритиму окремо, пам'ятаю оцих:

Заслужений професор Одеського Університету п.Бучинський, кам'янчанин по народженню, що вже був на пенсії, але з відкриттям Кам'янецького Університету його було запрошено на катедру гістології і анатомії. Першого року він викладав лекції російською мовою (єдиний випадок в Університеті), але другого року вже перейшов на українську, якою володів досить вільно, бо був справжній українець. Але нова термінологія часом підводила старого. Так, наприклад, слово "шлунок" він помилково вимовляв "шлупок" і майже цілу годину вживав цього смішного вислову, не помічаючи наших усмішок. І ніхто з нас не рішився хоч би анонімним листом зробити йому зауваження, бо ніхто не хотів образити старенького професора. Другий, п. Хведорів, - орд[инарний] професор Харківського Гірничого Інституту. Він був один з найповажніших професорів у нашому Університеті, але сухо викладав "страшну" дисципліну вищої математики, і його лекції відвідувались лиш обмеженим колом студентів.

Проф. Біднов - низенький на зріст, гучним голосом і гарною українською мовою викладав цікаві й змістовні [лекції] по історії, добре відвідувані студентами.

Проф. Гаморак, галичанин, видатний учений Віденського Університету по ботаніці. Молодий ще чоловік і щирий українець по душі. Пам'ятаю випадок при зачоті по ботаніці. Треба було здати систематику рослин - дисципліна з великою кількістю латинських термінів. Наш "квартет" приятелів-бурсаків з дня на день відкладав іспита, не зважаючись з'явитись перед новим професором (він пізніше від усіх других вступив до У[ніверсите]ту). Та нарешті відважились, з'явившись в авдиторію заздалегідь і, чекаючи пана професора, почали тихенько співати якусь українську пісню. Час був пообідній, і, окрім нас, в авдиторії не було нікого. Пан Гаморак несподівано з'явивсь у коридорі, та, почувши співи, зупинивсь коло дверей і заслухався гарної наддніпрянської мелодії. Потім увійшов з надзвичайно привітливим лицем. Ми зніяковіли. Але зараз же помітили, що цим ми доставили пану професору тільки приємність і підбадьорились. І дійсно, вислід дуже поверхової перевірки наших знань - він записав нам усім чотирьом "дуже добре".

Після цього деякі казали, жартуючи: "Щоб скласти іспита у Гаморака, треба бути насамперед співцем..." Інші ж уже на-серйоз поправляли: "Не співцем, а справжнім українцем!"

Прив[ат]-доцент Ґеринович, теж галичанин, молодий, жвавий чоловік, який з захопленням викладав фізичну географію. Він не ховав своїх лівих політичних переконань і, по встановленні радянської влади, зостався при Університеті, якого було переформовано на Сільсько-госп[одарський]Інститут.

Прив[ат]-доц[ент] Васильківський.

Прив[ат]-доц[ент] Драй-Хмара - подолянин, талановитий лектор на істор[ико]- філологічному факультеті. І інші лектори, яких я не відвідував і вже позабував їх ім'я.

Та центральною фігурою, як в академічному, так і в ідейно-виховальному відношенні, безперечно, був Ректор У[ніверсите]ту, проф. Іван Іванович Огієнко, надхненний керівник і неперевершений лектор цього першого вищого національного учбового закладу в Україні.

За Ректором вічно увивався рій студентів, коли легкою, молодою ходою, з завжди привітливим лицем він не йшов, а літав по коридорах. Коло дверей його кабінету завжди стояло декілька студентів, дочікуючись своєї черги, по найрізноманітн[іш]их, іноді зовсім дрібних і докучливих, справах.

Не раз і мені самому приходилось брати подібну авдієнцію, яка диктувалась скоріш простим бажанням безпосереднього [спілкування] з цією усім доступною і чарівливою людиною, ніж справжньою необхідністю в ділі. І треба було бачити, з яким терпінням і батьківською любов'ю він говорив і поводився зо студентами, коли вони з відкритою душею, мов рідні діти, приходили до нього.

Так, захоплюючись у той час астрономією, я рішив освідомитись відносно влаштування у нас обсерваторії і, не довго думавши, увійшов в кабінет самого Ректора. На моє наївне запитання він ласкаво усміхнувся і показав на стільця. Не менш як 20 хвилин він говорив зо мною на цю тему, і я був на десятому Небі, довго потім розповідаючи про те, як ми з паном Ректором обмірковували справу відкриття при нашому Університеті астрономічної обсерваторії.

І треба сказати, що його слова ніколи не зоставались пустими обіцянками. Так було і в цьому разі: уже наприкінці другого навчального року справді прибув призначений до нас спостерігач-доцент, що й взявся за влаштування спостережної вишки, і в скорому часі ми чекали із Києва телескопа.

Другий раз я знов увійшов до п. Ректора з об'явою в руках, яку хотів повісити на стіні, запрошуючи усіх бажаючих записатись до "балалаєчного" оркестру.

Думаю зорганізувати оркестра, пане Ректоре, - промовив я, зупиняючись перед його столом і протягуючи об'яву.

Це дуже добре, але чому об'яву писано російською мовою? - здивовано запитав він, піднявши на мене свої очі, в яких вже показався той вогонь благородного обурення, який завше загорався у нього при проявах недоречного русофільства.

Я поспішив роз'яснити, що позаяк необхідні нам інструменти здебільшого знаходяться у студентів євреїв, які в переважній частині українською мовою ще не володіють, то об'яву прийшлось написати по-російськи.

- Ага! Добре, добре! - вже зовсім ласкаво відповів п.Ректор, прикладаючи печать і простягаючи мені листа.

Професор їв. їв. Огієнко був найпопулярніший лектор в нашому Університеті. Він викладав, у час мого перебування, історію української мови, і його авдиторія завжди була переповнена студентами не тільки істор[ико-]філологічного, але й інших факультетів.

Для мене як природника тая дисципліна зовсім не була обов'язковою, та і взагалі я вважав, що мова як предмет ніколи б не могла мене зацікавити, проте я відвідував лекції проф. Огієнка дуже акуратно і записував в окремий зошит майже увесь матеріял. Зовсім несподівано в мене пробудився живий інтерес до такої, здавалося, сухої науки, як лінгвістика, і я ще й досі пам'ятаю деякі місця з його блискучих лекцій, які він викладав при абсолютній тиші захопленої авдиторії.