35 років українського капіталізму: від приватизації до економіки створення

24 лютого 2022 року Україна увійшла в зовсім іншу економічну реальність. Мільйони людей залишили домівки, підприємства зупинялися, промислові центри опинилися в окупації або були зруйновані, порти – втрачені чи заблоковані. Енергетична інфраструктура стала мішенню атак, а ВВП скоротився майже на третину.

Проте сталося те, чого не очікували навіть найбільші оптимісти: економіка не зупинилася. Курс гривні тримався прогнозованих меж, а бізнес розпочав велике переселення. З Харкова, Маріуполя, Краматорська, Сєвєродонецька та Запорізької області обладнання вантажили на автомобілі й залізничні платформи, перевозили верстати за сотні кілометрів. Захід України, який десятиліттями був менш індустріалізованим, отримав нові виробництва. Польща, Румунія та Словаччина стали частиною нової логістики.

Війна не реформує – вона руйнує. Але вона радикально змінює умови, в яких існувала стара модель. Була зруйнована значна частина промислового ландшафту, успадкованого від УРСР: металургійні гіганти, шахти, важке машинобудування. Почала зникати сама матеріальна база, на якій будувався старий український капіталізм.

В Україні закінчується пострадянська економіка – конструкція, створена в УРСР, приватизована в 1990-х і перетворена на основу олігархічного капіталу. Разом із нею завершується епоха первісного накопичення, коли великі статки виникали навколо питання «що я можу отримати у власність?». Нове покоління капіталу вже не має що приватизувати – щоб стати великим, потрібно створити щось самому.

Найяскравіший приклад – оборонно-промисловий комплекс. Замість великих державних заводів із централізованим замовленням за кілька років виникла мережа зі сотні приватних підприємств: виробники дронів, РЕБ, оптики, програмного забезпечення, боєприпасів. Люди, які вчора працювали в ІТ чи цивільній електроніці, створюють оборонні технології. Щоб увійти в галузь, їм не потрібен радянський завод – достатньо знань, команди, ідеї та капіталу.

Україна поступово переходить від капіталу володіння до капіталу створення. Старий капіталізм запитував «що ти контролюєш?», новий – «що ти вмієш створити?». Це не означає, що стара економіка зникла, але вперше за 35 років радянське походження активу перестає бути головною передумовою для великого бізнесу.

Демонополізація після 2022 року йде не через зміну правил, а через появу нових гравців. Оборонка формується навколо сотень державних і приватних підприємств, енергетика стає розподіленою з локальною генерацією. Але є небезпека: після війни Україна отримає сотні мільярдів доларів на відбудову. Якщо в 1990-х джерелом ренти була приватизація, то тепер ним можуть стати гроші на створення нової інфраструктури. Близькість до держави знову може виявитися вигіднішою за конкуренцію – боротьба за металургійний комбінат може перетворитися на боротьбу за контракт на його відбудову.

У грудні 1992 року працівники колишнього Держплану напівжартома запитували: «Скажіть, що треба будувати – і ми побудуємо». Минуло майже 35 років. Планову економіку не відновили, пройшли шлях від частини радянського господарства до власної економіки, від державної власності через приватизацію до державно-олігархічної моделі, а потім – до потужного малого бізнесу та оборонних технологій.

Але відповіді на другу частину запитання ми ще не маємо: що саме відбудуємо? Конкурентну економіку чи нову систему ренти? Економіку підприємців чи економіку наближених до державного ресурсу? У 1991 році ми отримали Незалежність, і наступні 35 років пішли на те, щоб економічно вийти з системи, з якої політично вийшли за один день. Тепер цикл завершується. Історія дала Україні ще один шанс – і все залежить від того, що ми з ним зробимо.