«Ми не народжені для війни»: у Чернігові показали 275 історій захисників із 82-ї бригади

Це не просто портрети. На кожному колажі — два життя однієї людини: фото до війни і фото під час неї, а поруч — листи від рідних. Так організатори хочуть нагадати, що за кожним безвісти зниклим чи загиблим стоїть людина зі своїми мріями, роботою, планами.

Співкоординаторка об'єднання родин безвісти зниклих, полонених та полеглих військовослужбовців «Завжди перші 82-га ОДШБр» Світлана Шуст пояснює: мета виставки — привернути увагу саме до десантно-штурмових військ. «На жаль, так складається доля, що десантно-штурмові війська мають мінімальну кількість військовослужбовців зі статусом "полонений". Більшість із них — безвісти зниклі, і, як по факту виявляється, вони повертаються по репатріації. Ми хотіли показати, що наші хлопці не були народжені для війни, вони не обирали таку професію. Вони, як і всі люди, які живуть зараз вдома, цивільним життям, мали мрії, працювали», — розповідає вона.

Серед тих, чия історія потрапила на виставку, — Юрій із Чернігова. До 82-ї бригади він долучився в листопаді 2023 року. Його мама Надія Біла згадує прощання із сином у червні 2025-го і той день, коли тіло нарешті повернули. «Одні кісточки й череп був, більше нічого не було. Ну я все одно погладила череп, тому що я його стригла і завжди по голові гладила. Я хоч в останній раз, хоч і волосиків немає, але погладжу. Він спочатку був безвісти зниклий 13 січня 2024 року. 7 січня 2025 року росіяни його тіло передали по репатріації», — каже жінка.

Ще одна історія — Вадима Казьмірука з міста Бар на Вінниччині. До ЗСУ він пішов добровольцем, брав участь у звільненні Харківщини, воював на Донеччині. Після навчання в Німеччині та сержантських курсів став бійцем 82-ї бригади, був командиром відділення. У серпні 2023-го Вадим зник безвісти поблизу села Вербове на Запоріжжі, а в березні 2025-го його загибель підтвердила ДНК-експертиза. Його мама Світлана Казьмірук розповідає, що весь час пошуків її підтримувала спільнота матерів та дружин 82-ї бригади. «Ситуація дуже важка була. Частина тіла повернулась по репатріації в Харкові, друга частина була в Кривому Розі. Я збирала його по всій Україні. Отакий шлях я проходила з дівчатами. Я не можу їх залишити. І от кожна виставка, я мушу їхати, я мушу бачити оці обличчя і давати собі слово, що ми маємо повернути кожного», — ділиться вона.

За словами Світлани Шуст, уперше виставку показали в березні 2025-го в Італії, згодом були покази в Києві, Чернівцях, Одесі та Львові. Цього року її возили до Польщі, а далі знову містами України — Львів, Луцьк, Хмельницький, Івано-Франківськ. Чернігів став п'ятнадцятим містом на цьому шляху. Організатори радять звертати увагу на напрямки, де зникли бійці: «На що ми завжди радимо звернути увагу — це напрямки, де зникли наші хлопці. Завжди тепер відкриваємо Google і читаємо, які завдання 82-га бригада в цей період виконувала на цьому напрямку. Ми розуміємо, які вони робили прориви, які вони робили подвиги».

Начальник секції цивільно-військового співробітництва штабу військової частини Артур Забора наголошує, що бригада постійно працює на найгарячіших напрямках. «Це Курськ, Вовчанськ, Донецьк, двічі на Запорізькому напрямку. 2023-2024 роки — це було Запоріжжя: Вербове, Роботине. Тут не вся кількість. Це кількість тільки тих родин, які виявили бажання. Розказати про це публічно. Вони це все роблять власним коштом. Ми приїхали сюди для того, щоб їх підтримати в цьому. І поспілкуватись з родинами, надати інформацію та просто побути разом з ними», — говорить він.

Виставка працювала лише один день, але її історії живуть далі — у листах, світлинах і в обіцянці рідних повернути кожного. Саме заради цього музеї на кілька годин перетворюються на місце зустрічі родин, військових і міст, які разом тримають пам'ять.