«Майже не чув власної музики»: історія Дев'ятої симфонії Бетховена

Історія цього твору починалася задовго до прем'єри — і задовго до того, як Бетховен остаточно втратив можливість чути світ навколо себе. Проблеми зі слухом з'явилися в нього ще наприкінці XVIII століття. У 1810-х роках вони настільки загострилися, що розмова з композитором перетворювалася на справжню мороку. А в 1818 році він почав користуватися так званими «розмовними зошитами»: співрозмовники писали свої репліки на папері, а Бетховен відповідав уголос. Слух тим часом невпинно слабшав.

Утім, повна глухота не прийшла за одну ніч. Свідчення тих років дають підстави думати, що навіть у 1820-х у композитора залишалися якісь залишки слухових відчуттів. Дослідник Теодор Альбрехт, опрацьовуючи документи тієї доби, дійшов висновку: на момент прем'єри Дев'ятої Бетховен, найімовірніше, ще міг чути — хоч і дуже погано.

Симфонію він завершив у 1824 році, коли проблеми зі слухом були вже вкрай тяжкими. Але щоб писати музику, не обов'язково чути її фізично. За плечима в Бетховена були десятиліття роботи з партитурами й величезний досвід. Він умів відтворювати звучання нот у власній уяві — тобто спирався не лише на те, що вловлювали вуха, а й на внутрішній музичний слух.

Прем'єра відбулася 7 травня 1824 року у Відні. Бетховен брав участь у виконанні, проте через втрату слуху вже не міг повноцінно керувати оркестром і стежити за звучанням. Коли музика стихла і зал вибухнув оплесками, композитор не зреагував. Тоді до нього підійшла солістка Кароліна Унгер і розвернула його обличчям до публіки — щоб він побачив, як гаряче вітає зал. Ця мить стала одним із найвідоміших образів у його біографії: музикант, який майже не чув власного твору, приймав овації за музику, що пережила його на століття.

Тож чи був Бетховен глухим? Найточніше буде сказати так: під час створення й прем'єри Дев'ятої симфонії він мав надзвичайно тяжку втрату слуху, але категоричне твердження про цілковиту глухоту викликає в дослідників суперечки. Одні вважають, що до 1824 року слух був практично втрачений. Інші, спираючись на записи останніх років життя композитора, припускають, що певний залишковий слух у нього все ж зберігався.

Тому знаменита фраза «Бетховен написав Дев'яту, будучи повністю глухим» — дещо спрощена. Та навіть якщо це так, його історія не стає від цього менш неймовірною.