«Молоко — безцінь»: як двоє пенсіонерів з Дігтярів тримають корів попри все

Галині Котенко 82 роки. Вона обробляє 14 соток городу, тримає птицю і корову на ім'я Сімка. Корова у неї вже чотири роки, їй самій вісім, і за добу вона може дати до 30 літрів молока.

«Бачите, у неї "сім" намальовано. Сімка моя. Оце моя Сімочка, гарна Сімочка. Вона як дитина. Здавати її шкода, а сіно вже не заготовляла, так що… Отака в мене корівка», — розповідає жінка.

Молоко здає «на бочку» — по 9 гривень за літр. Ця ціна жінку не тішить.

«Ношу "на бочку" — 9 гривень коштує. Варто його здавати за 9 гривень? Що люди беруть, що собі лишаю. Чи варто його здавати, от скажіть, за 9 гривень? Що за 9 гривень зараз купиш, хіба пачку сірників, мабуть, не купиш. Тепер тютюн вигідніше "пахати", ніж корову тримати. За сезон і 50 тисяч зароблять за тютюн, а що корова? Поки заготовиш сіно, поки все на світі, а молоко — безцінь. Ніхто не хоче».

Окрема прикрість — субсидія, якої пані Галина не отримує.

«Питаю: "Чого у мене немає субсидії?". Коли подзвонила Ніна, там у нас в сільраді, і каже: "Сказали у субсидії, що у мене і пай, і корова. Не положено". А чого — не знаю. Не я ж сама держу корову, і люди паї отримують. У мене одна пенсія. Люди з чоловіком живуть — дві пенсії. Чого так вийшло, не знаю».

По господарству жінка порається здебільшого сама, і найбільше роботи саме біля корови. Цьогоріч вона вже не змогла заготовити корм на зиму, тож планує Сімку здати.

«Треба і нагодувати, і напоїти. Вона корова велика — відер шість за раз випиває. Добре, що свердловина в дворі. Вже важкувато, але звикла. Оце лежу — так не хочеться вставати, думаю, а вона ж мене чекає. Вийду, а вона в мене така, що одвʼязалась і дві каструлі яблук, і виварку картоплі зʼїла — думала, капець буде. Вредна така».

Підмога в догляді за Сімкою — сусід Микола Бусел. Йому 69, і він теж має корову. Марту чоловік придбав сім років тому, а останні пів року господарює сам.

«У пів п'ятої встав — починаємо. Сіно заготовити — проблема. Мотоблок велике діло. Тракторець невеличкий — поїхав, накосив. Бензокоси. Пасовища немає, але вона свободно гуляє. Я біля неї живу, як-то кажуть. Багато питають: "Нащо вона тобі?" А я не можу продати».

Для своєї корови чоловік створив окремі умови.

«Вентилятор стоїть, щоб не жарко було. Вона то так повернеться, то так. Мух розганяє, комарів розганяє. "Раптор" увімкнений».

Нині в Дігтярях тримають до 20 корів. Свою пан Микола тримає, як каже, для душі — і пам'ятає випадок, коли тварина врятувала йому життя.

«Приїхав у двір — тиск і впав у дворі. Вона побачила, що я впав, і давай кричати. Вона, як бачить, що я з двору уходжу, то вона за мною кричить. Вона давай кричати. Прибігла сусідка, викликали "швидку" і откачали ото. Якби не кричала, то міг би і "дуба врізати"».

За словами пана Миколи, його корова також дає до 30 літрів молока, більшість із якого він здає по 9 гривень за літр.

«Скільки зможу, стільки й триматиму. Життя саме розставить усе на свої місця».

У селі немає окремого пасовища, бо корів небагато. Тож обидва господарі тримають худобу вдома й годують заготовленими кормами. Для них це не бізнес, а спосіб життя, який тримає і в праці, і в русі — навіть коли молоко коштує, як пачка сірників.