Дрони над трасами, нові перехоплювачі й операція «Вівальді»: як минула доба на фронті

Російські війська продовжують бити дронами по автозаправних станціях і залізничній інфраструктурі, використовуючи для наведення ретранслятори з території Білорусі. Мета цих атак — ускладнити шляхи, що ведуть із західних областей на Київ, тож удари по АЗС на ключових дорогах мають не лише тактичне, а й стратегічне значення. Один із прикладів — атака в районі Звягеля на трасі Київ — Чоп, де ворог цілиться по заправках поблизу важливих логістичних маршрутів.

Захистити такі об'єкти фізично складно, тому на порядку денному — посилення протиповітряної оборони, перехоплення швидкісних дронів і знищення ретрансляторів, які росіяни застосовують для наведення. Під удари росіян потрапляють і торгові центри: у Дніпрі знищено великий ТЦ «Новий континент», де, за повідомленнями, поранень зазнали шестеро людей. Схожа нічна атака сталася в Запоріжжі — там також згорів великий торговий об'єкт.

Утім, Україна шукає відповідь на дроновий терор. Відбулися успішні випробування нового українського перехоплювача, здатного збивати російські реактивні безпілотники типу «Герань-4» і «Герань-5». За конфігурацією ці дрони вже мало відрізняються від крилатих ракет: летять зі швидкістю до 600 км/год і радше нагадують мініракету, ніж класичний БПЛА. Поява публічних відео з роботою перехоплювачів свідчить, що проєкти вже не суто секретні — їх виробляють серійно, і вони працюють у небі над Україною. Лишається масштабувати.

Тим часом «вогником» позначилися так звані «вибори» в Росії. Дуже масштабно горів нафтопереробний завод у Капотні, який обслуговує російську столицю. До об'єкта долетіло багато всього, але наразі це не «українська балістика» — вона ще не готова. Натомість були ракети «Фламінго»: їхні уламки знаходили в Москві, про них казав у своєму зверненні президент Зеленський.

На Харківщині російська пропаганда активно розганяє історію про нібито «Вовчанський котел», хоча жодних візуальних підтверджень цього немає. Проблемною лишається зона біля Білого Колодязя і Великого Бурлука, де ворог справді намагається просуватися в прикордонній смузі — зокрема в районах Бочкового, Чайківки, Волохівки, Зибиного та Охрімівки. Але про великі сили, які могли б оточити тисячу українських військових, не йдеться. Є локальні просування ворога, які фіксують у «сірій зоні», але це не дає підстав говорити про «котел». Схоже, хтось знову малює «красиву» картинку під «вибори».

На Лиманському напрямку триває операція «Вівальді». Джерела фіксують подальше просування українських військ у районі Шандриголового, Дробишевого та в напрямку Зеленої Долини. Генерал Білецький розкрив деталі другого етапу: українські сили повернули ще 40 км² території, звільнили Шандриголове і Дерилове, а Дробишеве повністю під українським контролем. За його словами, сили корпусу щодня знижують наступальний потенціал трьох російських армій — 1-ї танкової, 20-ї та 25-ї. На другому етапі операції знищено понад 800 окупантів, а з урахуванням поранених і полонених загальні втрати ворога перевищили 3 000 осіб.

Українські військові мінімізують власні втрати завдяки безпілотникам і наземним роботизованим комплексам. Третій армійський корпус першим у світі почав десантування НРК у тил ворога, а важкі бомбери доставляють НРК-камікадзе більш ніж на 10 кілометрів за лінію фронту. Це не просто тактика просочування, а складна інфільтрація малими групами із залученням транспорту, роботизованих платформ і безпілотників — вона дозволяє обходити оборону противника, не потрапляти під його аеророзвідку і поступово відрізати російські позиції. Фактично українці модифікували тактику малих груп: ті висуваються не «чистою піхотою», а в гібридному форматі — з добре підготовленими штурмовими групами, транспортом і мінімумом відкритих колон.

Окремі елементи операції «Вівальді» підтверджують і росіяни. Зокрема, зет-блогери пишуть про бої за Колодязі, форсування річки Жеребець і активність українських груп у районі Ямполівки та Тернів. Це фактично підтверджує українське просування за Жеребець і бої за нові рубежі. На карті DeepState ці бої вже видно, а отже, йдеться про глибше просування, ніж те, що офіційно коментують публічно.

На Добропільському напрямку діють підрозділи «Азову». Вони протидіють інфільтраціям противника на ділянці Софіївка — Приют — Торецьке — Новомиколаївка. Російські групи намагаються рухатися вздовж Казенного Торця в бік Дружківки, виходячи від Софіївки й Шахового. Більшість цих груп вчасно виявляють і знищують, хоча окремим росіянам іноді вдається вижити — їх потім відшукують уже в глибині української оборони. Тривають бої в районі Білицького, яке росіяни ще не контролюють повністю, але намагаються просунутися звідти на захід і на північ до Нового Донбасу. Повне захоплення Білицького і прорив до Добропілля — важлива умова для подальшого російського наступу. Добропілля має для ворога стратегічне значення: через нього росіяни планували рухатися на Барвінкове, а далі, у разі успіху, загрожувати Дніпропетровщині й Павлограду. Наразі успіху вони не мають, хоча продовжують кидати на цю ділянку нові й нові групи піхоти.