У Костополі відкрили етнопростір із сорочками, що пережили Сибір і війну

У Костополі на Рівненщині 8 вересня, на Різдво Пресвятої Богородиці, відчинив двері етнопростір «Майстерня культурної спадщини». Очолює його Тетяна Середа, яка розповіла, що задум з'явився давно, а тепер нарешті втілився.

Колекція поки невелика, але кожна річ у ній варта уваги. Тут зібрано дев'ять жіночих сорочок, чоловічі буденки, дівоче вбрання та дитячу сорочечку. Усі вони пошиті з домашнього лляного полотна. До збірки також увійшли вишиті рушники, скатертини, поясний одяг, спідниці та корсетки.

За словами Тетяни Середи, за кожною сорочкою стоїть людська доля. Дві з них передала внучка жінки, яку вивезли на Сибір. Вирушаючи в заслання, та взяла з собою шматок полотна і вже там змогла пошити сорочки. Коли дозволили повернутися, вона привезла їх назад до Костополя.

«Це моя родинна спадщина. Саме оцей орнамент ми змогли відтворити на сучасне полотно. В свій час моя бабуся мала багато сорочок. Їх було близько 25. Але забирали з хати в роки війни їжу і одяг, і вона закопала в землю близько тих 25 сорочок із скринею, і вони, на жаль, струхли. Єдина вціліла, напевно, для того, щоб було продовження», — розповіла завідувачка.

Ще чотири сорочки знайшли в жінки із села Жалин Костопільської громади. Одна оздоблена ткацтвом, інша — вишита гладдю, третя є святковою, а також зберігся комплект із фартушка та сорочки. Саме ця знахідка й підштовхнула до створення майстерні.

Окрема цікавинка колекції — дівочий образ із круглим гофрованим комірцем. На Костопільщині кажуть, що таких сорочок тут чимало, і припускають, що це може бути місцева регіональна особливість. Хоча, за словами Тетяни Середи, на двох старих світлинах такі комірці носили старші жінки.

Мета майстерні — показати й розповісти про костопільське автентичне вбрання, адже інформації про нього обмаль. «Зазвичай, дуже розрекламоване вбрання глибокого Полісся або великої Волині. А Костопільщина — така трошечки ямка між цим сполученням. Тому хотілося б якомога більше це досліджувати і показувати, адже це наша спадщина», — зазначила вона.

На майбутнє тут планують не просто зберігати експонати. «Ми плануємо, щоб наша майстерня була не просто музейною кімнатою. Ми хочемо, щоб тут ми працювали і примножували наше традиційне вбрання. Щоби зі старих зразків вбрання ми відтворювали нове», — поділилася планами Тетяна Середа.