Галицький замок у 3D та невідомі твердині Прикарпаття: про що говорили на форумі спадщини

Галицький замок вивчають уже понад півтора століття, і за цей час він усе одно не розкрив усіх своїх таємниць. Про це на Форумі зі збереження спадщини, що відбувся у Палаці Потоцьких у межах Днів європейської спадщини, розповів Андрій Стасюк — завідувач науково-освітнього відділу Національного заповідника «Давній Галич». За його словами, прогалин у знаннях про історію, вигляд і повсякденне функціонування цієї споруди залишається чимало.

А йшлося не лише про мури. У різні часи замок був адміністративним і політичним осередком Галицької землі: тут містилася резиденція старости, ухвалювалися судові рішення, а часом відбувалися й зібрання, пов'язані з політичним життям краю. «Це місце військових баталій і політичних рішень, які інколи впливали на долю цілого регіону, який ми сьогодні називаємо Галичиною», — наголосив Стасюк.

Справжнім проривом для дослідників стало оцифрування архівів. Саме завдяки йому вдалося віднайти найдавніший із відомих на сьогодні інвентарів Галицького замку — документ 1582 року. Кілька його сторінок присвячені докладному опису споруди. Цей матеріал науковці вже опрацювали й опублікували у збірнику праць заповідника. Додаткові відомості про тогочасний Галич та його об'єкти може дати й ілюстрація міста 1616 року. «Можливості джерел для вивчення історії Галицького замку далеко не вичерпані. Вони потребують більш детального і ретельного опрацювання», — зауважив дослідник.

Але старі папери вирішили використати не лише для наукових статей. У 2025 році разом із доцентом Університету Короля Данила та студентом-магістрантом дослідники спробували створити гіпотетичний 3D-тур замком. Основою стали попередні тривимірні моделі та той самий опис 1582 року. Відтворити вдалося не тільки зовнішній вигляд споруди, а й окремі деталі інтер'єру — аж до розташування предметів та описаних у документах печей.

Стасюк застерігає: така реконструкція не претендує на абсолютну історичну точність, адже частину деталей можна відтворити лише гіпотетично. Завдання в неї інше — дати людині змогу не просто дивитися на сучасні руїни, а уявити, яким замок міг бути і як у ньому жили наприкінці XVI — на початку XVII століття. «Це створено в першу чергу для атракційності, аби відвідувачі замку могли зануритися або спробувати зануритися за допомогою інноваційних технологій і побачити, як замок жив», — пояснив він.

На думку дослідника, розвиток Галицького замку має спиратися на чотири речі: автентичність, доступність, зрозуміле представлення історії та сучасні технології. Водночас експозиція не повинна перетворюватися на простий набір старих речей. «Експозиція має не просто показувати предмети, а відповідати на питання, що це місце означало для людей тоді», — сказав Стасюк.

Реставрація замку триває з початку 2000-х. Частину споруд дослідили та відновили, проте чимало планів так і залишилися на папері, а частина проєктної документації за цей час уже застаріла. Перед повномасштабною війною роботи мали продовжити в межах державної програми «Велика реставрація», та після російського вторгнення фінансування припинилося. Тож серед шляхів порятунку пам'ятки учасники форуму називають грантові програми та співпрацю держави, громад і приватного сектору.

Про іншу проблему замкової спадщини Прикарпаття говорила докторка архітектури, професорка Зоряна Лукомська. За її словами, в області є чимало замкових та оборонних об'єктів, але частина з них відома лише вузькому колу фахівців. «У нас є об'єкти, які відносно відомі, які вже трошки розкручені. Є об'єкти, які взагалі лишилися поза кадром», — сказала вона.

Один із прикладів — Чернелицький замок. Турист, який самостійно приїде до Чернелиці, побачить передусім мальовничі руїни, та якщо дивитися лише на замок, губиться значна частина історії цього місця. Адже споруда була частиною значно більшого містобудівного комплексу, поруч із яким існували ринкова площа, сакральні будівлі, житлова забудова, дороги та брами. «Його цінність можна помножити в кілька разів. Тому що це не просто якийсь оборонний об'єкт», — пояснила Лукомська.

Із багатьма такими місцями пов'язана й цілком практична проблема: до них складно дістатися, бракує туристичної інфраструктури, а відомості про історію доводиться збирати буквально по крихтах. Саме тому дослідники переконані: збереження спадщини — це не лише ремонт старих мурів. Не менш важливо вивчати пам'ятки, оцифровувати документи, створювати зрозумілі реконструкції та пояснювати людині, що саме вона бачить перед собою і чому це місце має значення.