Китайська молодь у вирі Культурної революції: як Мао використав школярів

У 1966 році китайський лідер Мао Цзедун запустив Культурну революцію, яка стала однією з найтрагічніших сторінок в історії Китаю. Головною рушійною силою цього руху стала молодь — школярі та студенти, яких називали хунвейбінами. Вони мали допомогти вождю зміцнити владу, але зрештою вийшли з-під його контролю.

Передумови революції сягають початку 1960-х. У січні 1962 року в Пекіні відбулася Конференція семи тисяч кадрових працівників, куди з'їхалися партійні керівники з усієї країни. Вони обговорювали наслідки Великого стрибка — економічної кампанії, яку Мао розпочав у 1958 році. Він обіцяв за 15 років перегнати Велику Британію з виплавки сталі та привести Китай до комунізму. Для цього селян зігнали у величезні комуни та змусили плавити метал у саморобних печах.

У людей забрали приватну власність: знаряддя праці, одяг, посуд. Їжу видавали лише в колективних їдальнях, а її кількість залежала від заслуг. Ті, хто не міг працювати багато або висловлював невдоволення політикою партії, залишалися голодними. Місцеві чиновники, боячись покарання, звітували до Пекіна про величезні врожаї, тоді як селян косила голодна смерть. Це призвело до найстрашнішого голоду в історії Китаю, який забрав десятки мільйонів життів.

Мао боявся повторити долю Сталіна, чий культ особи був розвінчаний. Щоб втриматися при владі, він вирішив використати молодь. Тисячі школярів та студентів, об'єднаних у загони хунвейбінів, отримали завдання атакувати опонентів вождя. Спочатку це дало результат, але згодом молодь стала неконтрольованою.

Цікаво, що поруч із Мао на фото 1960-х можна побачити його найвірнішого соратника Лінь Бяо, якого він оголосив офіційним наступником. Однак через кілька років Лінь Бяо змушений був терміново тікати від вождя і загадково загинув в авіакатастрофі. Ця історія показує, як революційна енергія, розпалена для боротьби з ворогами, зрештою обернулася проти самих її творців.