«Ховатися за спинами не буду»: історія Дмитра Власа з Миколаєва, якого брати чекають з війни

Щотижня Василь приходить на акції-нагадування в Миколаєві, аби нагадати людям про зниклих безвісти захисників. Він сподівається, що хтось із побратимів Дмитра, хто повернувся з полону, зможе розповісти бодай щось про його долю.

Дмитра мобілізували у 2024 році. Він служив кулеметником у 117-й окремій бригаді територіальної оборони, позивний від побратимів — ВДВ. У родині ж його називали Рижим.

«Він у нас завжди був такий хлопець з іскоркою, так сказати. Щоб сказати, що сильно буйний був — такого не було, ну, іскра в ньому завжди є», — згадує Василь.

Сергій і Василь самі були добровольцями. Брата застерігали лишатися біля батьків, але Дмитро мав власну думку. «Я теж хочу спробувати цього вогника. Я теж, в мене два брата воювали, я теж за спинами ховатись не буду», — переповідає його слова Сергій.

Востаннє Дмитро телефонував братові в січні 2025 року. Сергій пригадує, що голос у брата був схвильований. Він запропонував забрати його, але Дмитро відповів, що завтра виходить на позиції й сподівається, що все буде добре.

У лютому позицію, де був Дмитро, розгромили. Після цього зв’язок обірвався. Брати зверталися до військової частини, до поліції, яка веде розслідування, але відповідей немає.

«Їхня позиція була розгромлена, і ніхто не знає чіткої інформації, де вони. Де вони усі. Тобто чи в полоні вони. Загалом ми надіємося, звісно, що вони все-таки в полоні. Але за півтора року ніякої інформації поки що немає», — розповідає Василь.

Незважаючи на невідомість, брати не втрачають надії. Василь каже, що обіймає кожного військового, якого зустрічає, і каже: «Ти вдома, брате». Це те, що він зробить, коли побачить Дмитра.

«Планів, я думаю, взагалі мільйон в голові, щоб ми з ним зробили б. Робили б все з ним. Більше б його точно нікуди ніхто не відпустив», — ділиться Сергій.