«Наче армагеддон»: історія маріупольської родини у музеї «Голоси Мирних»

Історія Наталі Дегтярьової, яка пережила блокаду Маріуполя, стала частиною музею «Голоси Мирних». Жінка втратила чоловіка Сергія та свекра Володимира. Її свідчення — це біль, який не вщухає, і пам'ять, яку неможливо стерти.

Сергій Дегтярьов дістав тяжке поранення живота, коли вийшов шукати їжу для родини. Його доправили до міської лікарні, яка була переповнена пораненими, а медикаментів катастрофічно бракувало. Наталя розповідає, що знайшла чоловіка ніби за інтуїцією. «Я не знаю, як його знайшла. Так, бігла по коридору, а потім назад уже якась інтуїція. Бачу, що щось рідне лежить на ліжку. Лікарі, коли робили операцію, щось говорили, що шансів немає», — згадує жінка.

Місце поховання Сергія досі невідоме. За кілька днів родина дізналася про загибель Володимира Дегтярьова — він отримав смертельне уламкове поранення. «Ми всі плакали. Дідуся поховали на городі — те, що від нього лишилося», — розповідає син Наталі Андрій.

Під час блокади родина жила без води, світла та опалення. «Було страшно. Сильні обстріли. Там наче армагеддон пройшовся: усе чорне, небо чорне, на дорозі я бачила мертву людину», — згадує Наталя.

До війни жінка приховувала від рідних свій діагноз — хворобу Паркінсона. Під час блокади дістати потрібні ліки було майже неможливо. Старша донька Оксана взяла на себе турботу про родину: вона стояла в чергах за гуманітарною допомогою та шукала медикаменти для матері. Ліки вдалося знайти лише за місяць.

«Ліки через місяць дочка дістала. Ходила в аптеку. Стояла там у чергах цілими днями. А потім диво — якась жіночка принесла ліки, коли аптека закрилася. Каже, від родичів залишилися», — розповіла Наталя.

Після відновлення лікування стан жінки покращився. Улітку 2022 року родина змогла виїхати з Маріуполя. Тепер Дегтярьови живуть у Рівному, працюють і навчаються.

Колекція музею «Голоси Мирних» нараховує понад 145 тисяч свідчень про війну Росії проти України. Історія цієї родини — один із тисячі голосів, які мають бути почуті.