Історія з Вінниці: чому групу інвалідності можуть не продовжити навіть з повним пакетом документів

Ситуація, з якою зіткнувся цей чоловік, на перший погляд здається несправедливою: усі обстеження пройдені, медичні папери оформлені за правилами, а під час комісії поруч був навіть адвокат. Проте вже з початку 2025 року система встановлення інвалідності для дорослих запрацювала за новими правилами, і тепер наявності лише діагнозу та правильно заповнених довідок недостатньо.

Замість звичних МСЕК оцінюванням займаються експертні команди, які вивчають не стільки саму хворобу, скільки її вплив на повсякденне життя. Як пояснює Наталі Опольська, фахівці дивляться на те, що саме людина через свій стан не може робити самостійно або може, але лише зі значними труднощами, допомогою інших людей чи спеціальними засобами. До уваги беруть здатність до самообслуговування, пересування, орієнтації, спілкування, навчання та роботи.

Чинні критерії вимагають одночасного дотримання трьох умов: стійкого порушення функцій організму, обмеження життєдіяльності та потреби у соціальному захисті. Тобто навіть підтверджене хронічне захворювання саме по собі не гарантує автоматичного встановлення або продовження інвалідності. Один і той самий діагноз у двох різних людей може мати абсолютно різні наслідки: хтось після лікування вільно пересувається і працює, а інший з тим самим захворюванням потерпає від постійного болю та не може обходитися без сторонньої допомоги.

При цьому важливість медичних документів ніхто не скасовував — просто тепер цінується не їхня кількість, а змістовність. У паперах має бути відображена динаміка стану, результати обстежень, ефективність лікування та конкретні функціональні обмеження. Наприклад, для підтвердження проблем із пересуванням важливо зафіксувати не просто назву хвороби опорно-рухового апарату, а фактичну дистанцію ходьби, потребу в палиці чи ходунках, можливість користуватися сходами. Тому документ, у якому просто повторюється діагноз, може мати меншу доказову цінність, ніж медичний запис, що детально описує прояви хвороби у щоденному житті.

Щодо супроводу адвоката, то його присутність на комісії також не є запорукою позитивного рішення. Адвокат не встановлює діагноз і не визначає групу — це прерогатива експертної команди. Справжня роль захисника полягає в іншому: перевірити, чи правильно сформована справа, чи всі юридично значущі обставини відображені в документах, чи дотримана процедура, а також допомогти клієнту зрозуміти, що саме оцінюється. Ефективна підготовка починається задовго до дня огляду: важливо проаналізувати, яка група була встановлена раніше, на який строк, які обмеження були підставою для неї та що змінилося у стані здоров'я.

Якщо ж рішення виявилося негативним, не варто панікувати. Насамперед потрібно отримати витяг з рішення експертної команди та уважно його вивчити, зіставивши висновки з матеріалами справи. Оскаржити рішення можна до Центру оцінювання функціонального стану особи протягом 40 календарних днів з моменту надсилання витягу. Скаргу можна подати як у паперовій, так і в електронній формі — самостійно, через адвоката або лікуючого лікаря.

Варто розуміти, що відмова не завжди означає помилку експертів. Іноді медична документація справді підтверджує захворювання, але не підтверджує необхідного ступеня обмеження життєдіяльності. В інших випадках проблема криється у неповному дослідженні документів або порушенні процедури. Саме тому фахівці радять готуватися до оцінювання не як до формальності, а як до важливої процедури, під час якої варто правдиво і конкретно пояснювати, які саме дії вам не під силу, скільки часу займає їх виконання та чи потребуєте ви допомоги. Завдання полягає не в тому, щоб перебільшувати свої обмеження, а в тому, щоб жодна юридично значуща деталь не залишилася поза увагою експертної команди.