«Ми здатні досягти будь-яких вершин»: історії ветеранів, для яких гори стали новим життям

Після важких поранень життя не закінчується — воно лише набуває нових сенсів. Для багатьох ветеранів, які втратили кінцівки, гори стали символом переродження та місцем, де вдається подолати не лише фізичні, а й психологічні бар'єри.

Назар Скиба з Миколаєва до повномасштабного вторгнення працював електриком і грав у регбі. У гори він ходив і раніше, але після поранення та ампутації ноги вище коліна перед ним постало питання: чи зможе він знову підніматися на вершини? Відповідь знайшов, коли самостійно, попри скептичні зауваження перехожих, здійснив перший похід з рюкзаком і наметом.

«Коли дістав поранення, першою була думка: "А як я тепер буду ходити в гори без ноги?" Але потім підлікувався і почав ходити знову», — згадує Назар. Він наголошує: реабілітація — це щоденна праця, яка дається легше, якщо не шкодувати себе. Чоловік виконував усі вказівки лікарів, тому на протез став швидко, хоч і не без падінь.

У складі спільноти «Друге дихання» Назар цієї зими намагався піднятися на Говерлу, але через складні погодні умови та липкий сніг, який налипав на «кішки», зупинився біля Малої Говерли. Він не вважає це поразкою — для нього це лише привід спробувати ще раз. Адже попереду велика мрія — дійти до базового табору Евересту.

Роман Гава Гавриляк із Дрогобича свого часу пройшов довгий шлях: від штурмовика до оператора БПЛА. У 2023 році він наступив на міну, і лікарі боролися за його ногу понад рік. Чоловік переніс близько 14 операцій, зокрема реампутацію через остеомієліт, але не здався. Він знову навчився ходити, а згодом і бігати.

«Якщо хлопці після важких поранень тренуються й піднімаються на вершини, то й у мене все обов'язково вийде», — каже Роман. Цього року він здійснив сходження на Арарат — перший п'ятитисячник у його житті. Підготовка тривала два-три місяці, а сам підйом і спуск зайняли 15 годин. Цей досвід він називає таким, що розповідатиме онукам поряд з історіями про війну.

Віктор Хоттабич Гафтонюк із Харкова до війни мав бізнес, пов'язаний із мотоциклами. Поранення отримав у липні 2023 року, коли командував штурмовою групою. Найбільше тоді переживав не через втрату ноги, а через те, чи зможе знову сісти на байк. Відповідь знайшов за пів року після протезування: тепер він знову вільно кермує мотоциклом.

Після звільнення з армії Віктор вирішив не повертатися до звичної справи, а занурився у спорт. Він грає в ампфутбол, бігає на дистанції 5 км, займається плаванням і тенісом. Першим серйозним випробуванням стала гора Риси в Польщі, а цьогоріч він разом із побратимами піднявся на Говерлу. Його мрії — Кіліманджаро, Арарат і всі континенти світу.

Усі троє ветеранів наголошують: спільнота людей зі схожим досвідом — це родина, де розуміють без слів. Вони обмінюються практичними порадами, відкривають нові види активностей і мотивують одне одного. Як каже Віктор, «будь-які обмеження існують виключно у вашій голові. Ми здатні досягти будь-яких вершин».