«Людина з кіноапаратом» — у списку найкращих документальних фільмів в історії

Культова робота 1929 року обійшла десятки знакових документальних картин і потрапила до престижного списку, про що нагадали у Довженко-Центрі.

Фільм показує один день із життя великого міста доби НЕПу. Його знімали без сценарію, акторів, реплік та інтертитрів — режисер прагнув створити нову мову кінематографа, незалежну від театру й літератури.

У виданні стрічку називають справжнім святом кіно: «Цей монтажний твір — це кіно у найчистішому вигляді, світський гімн міському життю, новому тріумфуючому пролетаріату, вигадливим ритмам народження, праці, шлюбу, відпочинку та самої смерті. Усе це пролітає у вихорі енергії, що виражається через жваві рухомі кадри з різними видами транспорту».

У Довженко-Центрі зазначають: «Завдяки своїми операторським і монтажним прийомам “Людина з кіноапаратом” стала методичним посібником із кінематографії для наступного покоління режисерів».

До рейтингу також увійшли інші визначні документальні роботи. На п’ятому місці — «Hoop Dreams» (1994) Стіва Джеймса про двох підлітків із бідних районів Чикаго, які мріють вирватися з бідності завдяки баскетболу. Четверте місце посіла стрічка Аньєс Варда «The Gleaners and I» (2000) — подорож Францією про феномен збирання речей, які інші вважають непотрібними. Третє місце — у дев’ятигодинної хроніки Голокосту «Shoah» (1985) Клода Ланцмана, побудованої на свідченнях очевидців. Друге місце — за концертним фільмом Джонатана Демме «Stop Making Sense» (1984) про виступ гурту Talking Heads. Перше місце — у стрічки братів Мейслес «Grey Gardens» (1975) про життя матері й доньки Еді Біл, родичок Жаклін Кеннеді Онассіс, у занедбаному маєтку в Іст-Гемптоні.