П'ять жінок, які тримали трон Єгипту, і одна, чиє ім'я вирубали з каменю

Трон Гора ніколи не був суто чоловічим. Серед правителів Єгипту траплялися жінки, які не просто тримали владу при малолітніх синах чи чоловіках, а носили повний царський титул і видавали закони. Їхню кров вважали божественною, а слово — незаперечним. Єгиптологи, спираючись на написи та радіовуглецевий аналіз, називають п'ять таких постатей.

Найдавніша з них — Мернейт із I династії, яка жила близько 3000 року до нашої ери. Коли британський археолог Фліндерс Пітрі розкопав її монументальну гробницю в Абідосі, він не мав сумнівів, що перед ним поховання могутнього царя. Масштаб споруди був настільки вражальним, що думка про жінку на чолі держави здавалася неможливою. Згодом з'ясувалося: Мернейт правила одноосібно й урятувала династію від занепаду.

Другою дослідники називають Собекнеферу з XII династії, відому також як Нефрусебек. Вона першою офіційно прийняла повний царський титуларій із п'яти імен. Її час на троні був недовгим, але саме вона вивела країну з кризи після смерті брата Аменемхета IV. По собі залишила витончені архітектурні пам'ятки у Фаюмі.

Третя — найвідоміша. Хатшепсут із XVIII династії Нового царства зробила Єгипет економічною наддержавою, відмовившись від виснажливих воєн. Замість походів вона будувала й споряджала торгівельні експедиції, зокрема до легендарної країни Пунт.

Четверта — загадкова Нефернеферуатон. Про неї відомо дуже мало, але існує теорія, що під цим тронним іменем могла правити сама Нефертіті. Після смерті Ехнатона вона намагалася втримати імперію, яку розхитала релігійна реформа, і підготувати трон для юного Тутанхамона.

П'ятою була Таусерт із XIX династії. Її правління припало на добу глобальних потрясінь — час Троянської війни та навали «Народів моря». Гробниця Таусерт у Долині Царів (KV14) — одна з найбільших, що свідчить про її колосальний вплив. Щоправда, завершилося її правління громадянською війною.

Найдраматичніша доля випала саме Хатшепсут. Вона керувала країною понад два десятиліття, і цей час став зразком добробуту. За її наказом звели терасовий храм у Дейр-ель-Бахрі — споруду, яка й сьогодні дивує симетрією на тлі фіванських скель. У Карнаці вона встановлювала гігантські гранітні обеліски, вкриті золотом і електрумом.

Але якщо поглянути на її статуї в музеї Метрополітен у Нью-Йорку чи в Каїрському музеї, можна побачити сліди методичного нищення. Царські картуші вирубані з каменю, обличчя на рельєфах збиті зубилами. Ім'я Хатшепсут викреслили з офіційних списків царів — а давні єгиптяни вірили, що людина жива доти, доки вимовляють її ім'я. Роки її правління приписали Тутмосу III.

Довго історики пояснювали це особистою помстою пасинка, який нібито ненавидів мачуху за захоплення трону. Сучасна наука має іншу версію: знищення пам'яті почалося не відразу після смерті Хатшепсут, а через двадцять років, наприкінці самостійного правління Тутмоса III. Йому потрібно було забезпечити безперешкодну передачу влади синові Аменхотепу II. Успішна жінка-фараон суперечила концепції Маат — світової гармонії та божественного порядку, за якою царем міг бути лише чоловік, земне втілення бога Гора. Тож Тутмос III наказав переписати історію.

Однак спроба стерти Хатшепсут дала зворотний ефект. Заховані під тинькуванням і уламками скель, її рельєфи добре збереглися. Сучасна археологія не лише повернула їй ім'я, а й довела: жіноче лідерство в Стародавньому Єгипті було не випадковістю, а дієвим способом урятувати цивілізацію в найтемніші часи.