«Свобода починається з того, як ви реагуєте»: історик Тімоті Снайдер про уроки 11 вересня для України

Одинадцятого вересня 2001 року Тімоті Снайдер, тоді професор історії Східної Європи в Єльському університеті, читав студентам третій курс. Тема лекції була — провокація. Російські імперські спецслужби, а згодом і радянські, довели до досконалості вміння змушувати супротивника робити те, чого від нього хочуть, переконуючи його, ніби він діє з власних міркувань. Коли стається щось жахливе, пояснював історик, страждання не є головною метою тих, хто його спричинив. Головне — загнати вас у психологічний стан, у якому ви зробите щось, що зашкодить вам ще більше.

Історія сповнена терактів, казав тоді Снайдер. Справжнє питання — що ви робите після них. Запобігти кожній жахливій події неможливо, але свобода починається з реакції на неї. На жаль, американці відреагували на 9/11 саме так, як хотіли терористи, — і, ймовірно, навіть перевершили їхні очікування, зробивши світ гіршим і для себе, і для всіх інших.

Очевидною відповіддю мало стати позбавлення залежності від викопного палива. Без нафтової залежності США не були б так глибоко втягнуті в справи Близького Сходу; інвестиції в чисту енергетику могли б стримати глобальне потепління, запобігти подальшим війнам у регіоні й не допустити формування вуглеводневої олігархії Владіміра Путіна в Росії. Але цього не сталося. Президент Джордж В. Буш, за словами Снайдера, не виявляв інтересу до пошуку безпечних джерел енергії, натомість стверджував, що терористи напали на Америку, бо «вони ненавидять нашу свободу», — а після цього власний уряд почав цю свободу обмежувати.

Новостворене Міністерство внутрішньої безпеки об'єднало під одним керівництвом різнорідні відомства, зокрема ті, що відповідали за кордони, і розглядало все це насамперед як питання безпеки. Це заклало підвалини внутрішньої політики, яка ділить людей на «легальних» і «нелегальних», на «нас» і «їх», та створює концентраційні табори. Саме поняття homeland, яке відлунює нацистським захопленням поняттям Heimat, тоді було екзотичною назвою відомства, не надто властивою американській англійській чи інституційним традиціям, — але відтоді нормалізувалося у значенні з виразно фашистським забарвленням.

За адміністрації Дональда Трампа головними загрозами дедалі частіше вважають внутрішніх ворогів — тих, кого не визнають такими, що по-справжньому належать до країни. Міністр оборони Піт Гегсет, пише Снайдер, перетворює збройні сили на арену культурних воєн: чоловіки проти жінок, білі проти темношкірих. Майбутнім завданням військових має стати «оборона батьківщини», а самі збройні сили — перетворитися на особисту міліцію правителя, яку можна буде використати для придушення опору Трампу.

Однією з головних причин приходу Трампа до влади Снайдер називає вторгнення в Ірак 2003 року — війну за власним вибором, яка була найгіршою можливою зовнішньополітичною відповіддю на 9/11. Вона травмувала американців і зробила їх уразливими перед кандидатом, який використав цю тему для здобуття влади — лише для того, щоб самому розпочати нові війни й зробити країну ще більш уразливою перед тероризмом. Вона закріпила політичну економіку, де домінують військові витрати та державний борг: замість боротьби з майновою нерівністю, відсутністю соціальної мобільності та економічною незахищеністю сімей країна вливала кров, переважно чужу, і гроші в пісок.

Адміністрація Буша вигадала зв'язки між Іраком і терористами 11 вересня. Зрештою це підірвало довіру американців до власного уряду й створило умови для появи такого політика, як Трамп, а вигадані приводи заклали основу для порушення одного з головних принципів міжнародного права — заборони неспровокованих агресивних воєн.

Снайдер наголошує: було б неправильно казати, що очолюване США вторгнення в Ірак спричинило російське вторгнення в Україну 2014 року. Але американська війна, безумовно, полегшила Путіну завдання: він дійшов висновку, що великі держави можуть вторгатися в інші країни, прикриваючись грандіозною брехнею. Однією з причин, чому історик попереджав у 2013-му та на початку 2014 року про можливе вторгнення Росії і захоплення Криму, була сюрреалістична пропаганда російських медіа — така сама безглузда, як американська пропаганда 2002-го та початку 2003 року.

Невдовзі після початку російського вторгнення Снайдер узяв участь у публічній дискусії в Празі. Одна людина у футболці з російським фашистським гаслом узяла мікрофон і запитала, чому Росія повинна дотримуватися правил, якщо американці не дотримувалися їх в Іраку 2003 року. Історик відповів, що правила залишаються правилами: американське вторгнення було незаконним, але дві помилки не роблять одну з них правильною. Це запитання, на його думку, випливало з внутрішньої логіки олігархічного режиму — але його полегшили США: не існує правди, немає правильного й неправильного, немає правил.

Американці стверджували, що боротьба з тероризмом вимагає усунення режиму, який хоч і був жахливим, але придушував ісламізм, що стояв за подіями 11 вересня. Росіяни довели цей абсурд до ще більшого рівня: українці нібито всі були геями, всі — нацистами і всі — євреями; української держави нібито не існувало — але водночас вона пригнічувала росіян; попри те, що Росія сама була авторитарним режимом, вона нібито мала принести демократію Україні, яка вже була демократичною державою.

Наприкінці 2021-го та на початку 2022 року, коли Росія готувала друге вторгнення, тінь Іраку все ще нависала над подіями. Двома десятиліттями раніше США збрехали про підстави для вторгнення в Ірак; тепер вони говорили правду про російські плани щодо України. Хоча факти були очевидними, у 2022 році американцям було легше не вірити через брехню, яку їхній уряд поширював у 2002-му. У результаті всі виявилися менш підготовленими, ніж могли б бути, коли почалася велика війна, як називають її українці.

Снайдер пише, що Путін і Трамп використовують слово «тероризм», щоб називати своїх ворогів терористами, хоча самі вдаються до державного терору. Трамп нормалізував тероризм, намагаючись утриматися при владі силою в січні 2021 року, а злочинна агресивна війна Путіна проти України супроводжується масовими зґвалтуваннями, викраденням дітей і масовими стратами активістів на окупованих територіях. Найочевидніший прояв терору — щоденні запуски дронів і ракет проти українського цивільного населення.

Свій текст історик пише під землею в Харкові, де тієї ночі вже втретє лунали сирени повітряної тривоги. Українці збивають більшість дронів, але ракети падають, вибухають і вбивають, тому що американці вирішили не надати Україні ракети для систем Patriot. Частково це, на його думку, відображає солідарність терористів: посланці Трампа щойно були в Москві й вихваляли «цілі» Путіна. Це також побічний наслідок приреченої війни Трампа проти Ірану — США безглуздо витратили на Близькому Сході боєприпаси, які могли б урятувати життя в Україні. Тож війна Трампа проти Ірану допомагає Путіну вести війну проти України.

І все ж ця війна, зазначає Снайдер, надзвичайно непопулярна й очевидно програна, а Трамп продовжує її навіть попри наближення проміжних виборів. Можливо, сподівається: іранський режим зробить йому послугу, завдавши удару по території США. Тоді він зможе спробувати призупинити вибори або розгорнути ще більше американських військ у ще більшій кількості американських міст — і залишатися при владі необмежено довго. Це один зі способів бажати перемоги терористам: розпочати велику війну на Близькому Сході, виснажити власну оборону й сподіватися на найгірше.

Іран може піддатися на цю провокацію та здійснити смертоносну атаку, або ж Трамп може просто заявити, що така атака сталася. З огляду на всі провокації, брехню й терор після 11 вересня було б нерозумно не сприймати цей сценарій серйозно. І якщо це станеться, відповідь буде такою самою, як і в 2001 році: «ваша свобода починається з того, як ви реагуєте». Передусім не робіть того, чого терорист хоче змусити вас зробити.

Сидячи в темні передранкові години, Снайдер згадує українців, яких бачив минулої ночі. Вони зібралися під землею на публічний захід, усміхалися, пили вино й говорили про ідеї. Вони не робили того, чого хочуть терористи: не здавалися і не підкорялися, а самостійно думали про майбутнє. Саме це, на його думку, сьогодні, у цю страшну річницю, повинні робити американці. Не піддаватися на провокації, не входити в ментальний світ терориста, думати самостійно. Лише тоді можна сподіватися зробити наступну чверть століття кращою за попередню.