Учитель історії з Миколаївщини став офіцером-артилеристом: історія майора Юрія

Його шлях до війська почався задовго до 2022 року. У 2005 році Юрій вступив на історичний факультет Миколаївського державного університету імені Василя Сухомлинського, а вже за рік паралельно взявся опановувати фах командира аеромобільного взводу на військовій кафедрі. Знання з історії та військова підготовка йшли поруч.

Після випуску, у 2010 році, він прийшов працювати до Ганнівської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів, що на той час належала до Братського району. Там минуло одинадцять учительських років. У цьому селі Юрій не лише знайшов постійну роботу, а й створив сім'ю. Військова спеціальність при цьому не залишалася просто записом у документах: після початку російської агресії у 2014 році його регулярно залучали до зборів і перепідготовки. Остаточне рішення залишити школу чоловік ухвалив у 2021 році — у жовтні він підписав контракт із ЗСУ й обрав 40 окрему артилерійську бригаду.

Вибір підрозділу був не випадковим: бригада базувалася відносно недалеко від рідного краю. А вже за кілька місяців військові, які вважали, що прибули на Харківщину на навчання, зустріли ранок 24 лютого 2022 року зовсім в інших обставинах.

У перші місяці повномасштабного вторгнення Юрій обіймав посаду заступника командира з морально-психологічного забезпечення. Він багато спілкувався з військовими, зокрема з молодими хлопцями з Миколаївщини, які за віком могли бути його колишніми учнями.

«Мені з ними було легше, тому що я підійшов до цього як учитель. Скажу так: хлопці були для мене як учні, і мені було легше з ними спілкуватися», — розповідає захисник.

Із побратимами він говорив не лише про фронтові будні. Колишній учитель пояснював, як формувалися українська держава та національна ідентичність, розповідав про війни минулих століть, Київську Русь, козацьку добу, Богдана Хмельницького та Івана Мазепу. Іноді такі розмови точилися біля багаття: між бойовими завданнями військові смажили сало чи картоплю, а «Вчитель» ділився історичними сюжетами, легендами й байками.

Учительський досвід, за словами Юрія, допомагав йому знаходити спільну мову з людьми, пояснювати складне й підтримувати побратимів у важкі хвилини. А знання історії стали ще одним способом говорити з бійцями про те, за що вони воюють. Зокрема, чоловік розповідає побратимам про Великого князя Вітовта, чиє ім'я носить бригада, та про його зв'язок з Україною і Миколаївщиною.

Сьогодні Юрій продовжує служити в українському війську. До школярів він звертається із закликом вчити українську мову та історію.