Втратила все у Кураховому, стала «Відмінником енергетики» у Дніпрі: історія Лариси

Коли ворог підійшов до Курахового, Лариса могла виїхати, як тисячі інших. Але вона лишилася — на своїй станції, яка тримала світло й тепло для міста. Сьогодні вона будує нове життя в Дніпрі, і її роботу відзначили на державному рівні.

Історія Лариси — це шлях від лаборантки до керівниці. У 1993 році вона прийшла на Курахівську ТЕС у хімічне відділення. Далі були роки наполегливої праці: інженерка, заступниця начальника, а з 2018 року — очільниця відділення. Енергетика не була її першим покликанням — у Дніпрі вона вивчала біохімію, але життя повернуло її додому, де ТЕС була серцем міста.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, лінія фронту пролягла за 15 кілометрів від Курахового. Обстріли ставали дедалі інтенсивнішими, але Лариса не залишила свій пост. Довелося вирішувати складні завдання: якість води з резервної водойми погіршувалася, реагенти постачали з перебоями. Вона шукала рішення, щоб обладнання працювало, а технологічні процеси лишалися під контролем.

Та згодом місто впало. Курахівська ТЕС зруйнована, а саме місто окуповане. У кабінеті Лариси залишилися її нагороди. Але найцінніше — знання, досвід і неймовірну стійкість — вона забрала з собою.

У 2024 році Лариса переїхала до Дніпра та очолила насосно-фільтрувальну станцію на Придніпровській ТЕС. Це була нова для неї ділянка, тож хвилювання не бракувало. «Я хвилювалася, тому що деякі технологічні нюанси знала менше. Але це стало додатковим стимулом вивчати нове та розвиватися», — зізнається вона.

Сьогодні її команда з 13 людей забезпечує питною водою житломасив Придніпровський. За ініціативи Лариси на станції модернізували систему розподілу води, встановили сучасні насосні агрегати з частотним регулюванням. Результат — споживання електроенергії скоротилося втричі. Також замінили лічильники на трубопроводах сирої води, що дозволило отримувати точніші дані та зменшити похибку вимірювань.

Її зусилля не залишилися непоміченими. Міністр енергетики особисто вручив Ларисі почесне звання «Відмінник енергетики України». «Це було неочікувано і дуже приємно. Я вдячна за таке визнання», — каже вона.

Це історія про те, як війна забирає дім, але не забирає професіоналізм. Лариса доводить: навіть після найстрашніших втрат можна почати заново — і робити свою справу так, щоб про неї говорила вся країна.