законодавство / міжнародні документи

НАПРЯМНІ ОРІЄНТИРИ ВТІЛЕННЯ В ЖИТТЯ
КОНВЕНЦІЇ ПРО ЗАХИСТ ВСЕСВІТНЬОЇ
КУЛЬТУРНОЇ ТА ПРИРОДНОЇ СПАДЩИНИ

UNESСО
Комітет всесвітньої спадщини

ВСТУП

1. Культурна та природна спадщина складає частину безцінних й незамінних здобутків не лише кожної країни, а й людства в цілому. Втрата внаслідок занепаду або руйнування будь-якого з цих надзвичайно цінних здобутків спричинює збіднення спадщини всіх народів світу. Слід визнати, що певні складові частини цієї спадщини через свої визначні якості мають виняткову загальнолюдську цінність і як такі заслуговують на особливий захист від небезпеки, що дедалі більш загрожує їм.

2. З метою виправлення такого критичного стану та якомога кращого забезпечення відповідного ототожнення, захисту, зберігання та повернення достоїнств цієї незамінної всесвітньої спадщини Держави-члени UNЕ5СО прийняли у 1972 році Конвенцію про захист всесвітньої культурної та природної спадщини, що надалі йменуватиметься „Конвенція". Вона доповнює національні програми зберігання спадщини та передбачає заснування „Комітету всесвітньої спадщини", а також створення „Фонду всесвітньої спадщини". Фонд та Комітет було створено у 1976 році.

3. Комітет всесвітньої спадщини, що надалі йменуватиметься „Комітет", має чотири основні функції:
(і) ототожнювати, на підставі пропозицій на занесення*, поданих Державами-сторонами, культурні та природні здобутки виняткової загальнолюдської цінності, що захищатимуться згідно з цією Конвенцією, та заносити ці здобутки до „Списку всесвітньої спадщини";
(іі) дбати, у взаємодії з Державами-сторонами, про стан зберігання здобутків, занесених до „Списку всесвітньої спадщини";
(іiі) вирішувати, які із здобутків, занесених до Списку всесвітньої спадщини, мають бути включені у „Список всесвітньої спадщини, яка перебуває у загрозливому стані".
(іу) визначати найбільш відповідні засоби та умови використання коштів Фонду всесвітньої спадщини з метою, в міру можливості, допомогти Державам-сторонам охороняти свої здобутки, що мають виняткову загальнолюдську цінність.

4. Напрямні орієнтири, що їх викладено нижче, були підготовлені з метою довести до відома Держав-сторін Конвенції принципи, що ними керується у своїх діях Комітет при складанні Списку всесвітньої спадщини та Списку всесвітньої спадщини, яка перебуває у загрозливому стані, а також при наданні міжнародної допомоги на засадах Фонду всесвітньої спадщини. Ці напрямні орієнтири містять також інформацію з різних процедурних питань відносно проведення з життя положень Конвенції.

5. Комітет цілком усвідомлює той факт, що його рішення мають грунтуватися, по змозі, на об'єктивних та наукових міркуваннях і що будь-яка оцінка, зроблена від його імені, має відзначатися достатньою глибиною і належною компетентністю. Комітет визнає, що об'єктивні та виважені рішення залежать від:
- ретельно опрацьованих критеріїв,
- ретельно розроблених процедур,
- оцінки, виконаної кваліфікованими експертами, що передбачає, в разі потреби, звертання до додаткових експертиз. Наведені напрямні орієнтири були розроблені саме з цією метою.

І. СКЛАДАННЯ СПИСКУ ВСЕСВІТНЬОЇ СПАДЩИНИ

А. Загальні принципи
6. Комітет вирішив, що при складанні Списку всесвітньої спадщини він керуватиметься такими загальними принципами:

(і) Конвенцією передбачається захист культурних та природних здобутків1, які вважаються такими, що мають виняткову загальнолюдську цінність. Мета Конвенції не в тому, щоб захистити усі значні здобутки, що мають велику цінність або інтерес, а лише певну кількість найбільш виняткових серед них з міжнародного погляду. Визначення культурних та природних здобутків виняткової загальнолюдської цінності наведено у статтях 1 та 2 Конвенції. Комітет тлумачить ці визначення, Визначення „культурна спадщина" і „природна спадщина", що фігурують у статтях 1 та 2 Конвенції, наведено нижче у пунктах 23 та 43. посилаючись на дві групи критеріїв: одну стосовно культурних здобутків і другу стосовно природних здобутків. Критерії та умови автентичності або цілісності, прийняті для цього Комітетом, викладено нижче у пунктах 24 та 44;

(іі) Критерії щодо занесення здобутків до Списку всесвітньої спадщини було розроблено для того, щоб дозволити Комітетові цілком незалежно оцінити справжню цінність здобутку, абстрагуючись від усіх інших міркувань (у тому числі необхідності технічного співробітництва);

(ііі) Докладатимуться зусилля з метою підтримки розумної рівноваги між кількістю здобутків культурної спадщини та кількістю здобутків природної спадщини, занесених до Списку;

(іу) Занесення культурних та природних здобутків до Списку всесвітньої спадщини здійснюється поступово, проте ані загальна кількість занесених до Списку здобутків, ані кількість здобутків, які кожна Держава може послідовно запропонувати на занесення, не лімітуються;

(у) Занесення здобутку відкладається до того, як Держава, що від неї надходить пропозиція, не представить доказів свого зобов'язання захищати його. Це зобов'язання може прибрати форму відповідно-го законодавства, складу персоналу, фінансування та програми управління, подібно до того, як описано нижче у пунктах 24 (?) (іі) для культурних здобутків та 44 (b) (уі) - для природних здобутків;

(уі) Якщо стан здобутку погіршився настільки, що це призвело до втрати ним характерних рис, що обумовили його занесення до Списку всесвітньої спадщини, застосовуватиметься процедура щодо можливого виключення цього здобутку зі Списку. Цю процедуру описано нижче у пунктах 48-56;

(уіі) Проте, враховуючи велику кількість пропозицій на занесення культурних здобутків, що їх отримано на цей час. Комітет пропонує Державам-сторонам зважити, чи вже добре репрезентовано у Списку їхню культурну спадщину, і якщо це так, добровільно притримати темп подання подальших пропозицій на занесення. Це сприяло б більшій урівноваженості Списку з точки зору репрезентації здобутків всього людства. Комітет також пропонує Державам-сторонам, культурна спадщина яких ще не належно представлена у Списку і які, можливо, потребують допомоги у підготовці пропозицій на занесення культурних здобутків, звертатися за такою допомогою до Комітету.

В. Вказівки Державам-сторонам стосовно
пропозицій на занесення до Списку

7. Комітет пропонує кожній Державі-стороні подати йому ознайомчий перелік здобутків, які вона має намір запропонувати на занесення до Списку всесвітньої спадщини протягом наступних п'яти-десяти літ. Цей ознайомчий перелік становить інвентарний опис" (обумовлений статтею 11 Конвенції) культурних та природних здобутків, що розташовані на терені кожної Держави-сторони і які, як вона вважає, можуть бути занесені до Списку всесвітньої спадщини. Мета цих ознайомчих переліків полягає у тому, щоб дати змогу Комітетові оцінити в якомога ширшому контексті „виняткову загальнолюдську цінність" кожного здобутку, запропонованого на занесення. Комітет сподівається, що Держави-сторони, які ще не подали ознайомчих переліків, зроблять це якнайскоріше. Державам-сторонам нагадується про попередні рішення Комітету не розглядати пропозиції на занесення культурних здобутків. якщо не подано вищезазначеного переліку.

8. 3 метою полегшення роботи всіх причетних до нього Комітет пропонує Державам-сторонам подавати свої ознайомчі переліки за стандартною формою (дивись додаток 1), що передбачає таку інформацію:
- назва здобутку;
- географічне місцезнаходження здобутку:
-короткий опис здобутку, що має містити обгрунтування „виняткової загальнолюдської цінності" його відповідно до критеріїв та умов автентичності або цілісності, зазначених нижче у пунктах 24 та 44, з урахуванням подібних здобутків, що знаходяться як у межах Держави, про яку йдеться, так і за її межами.

Природні здобутки мають бути згруповані за біогеографічними регіонами, а культурні здобутки - за культурними періодами та зонами. Також має бути зазначено порядок, згідно з яким перелічені у переліках здобутки подаються на занесення.

9. Фундаментальний принцип, обумовлений у Конвенції, полягає в тому, що запропоновані здобутки повинні мати виняткову загальнолюдську цінність. Тому пропоновані здобутки слід ретельно відбирати. Критерії та умови автентичності або цілісності, на підставі яких Комітет здійснює свою оцінку здобутків, викладено нижче у пунктах 24 та 44.

10. Кожна пропозиція на занесення має подаватися у формі ґрунтовного пояснення на відповідному бланку (дивись далі пункт 65) і містити всю інформацію з метою доведення того, що запропонований здобуток дійсно має „виняткову загальнолюдську цінність". Кожна пропозиція на занесення має містити документацію, включаючи відповідні мапи та діапозитиви і всі інші матеріали, необхідні для оцінки цієї пропозиції. Державам-сторонам пропонується додати до пропозицій на занесення короткий аналіз довідкових матеріалів зі світової літератури (наприклад, такі довідкові праці, як загальні чи спеціалізовані енциклопедії, історії мистецтва або архітектури, описи подорожей та відкриттів, наукові доповіді, путівники тощо), а також ґрунтовну бібліографію. Стосовно нещодавно відкритих здобутків так само корисними можуть бути докази міжнародної уваги, яку привернуло відкриття.

11. До розділу пропозицій на занесення під назвою „Юридичні дані" Держави-сторони мають забезпечити, на додаток до юридичних текстів відносно захисту пропонованого на занесення здобутку, роз'яснення, яким чином реально діють ці закони Подібний аналіз кращий за звичайний перелік або добірку самих юридичних текстів.

12. Якщо Держава-сторона пропонує на занесення здобутки, котрі належать до певних, добре репрезентованих категорій культурних здобутків, вона має забезпечити порівняльну оцінку здобутку відносно інших здобутків того ж самого типу, як це вже зазначалося у пункті 7 щодо ознайомчих переліків.

* Тут і надалі йдеться про занесення здобутку до Списку всесвітньої спадщини (прим. перекл.).

13. У деяких випадках може виникнути необхідність, щоб Держави-сторони перед поданням неформально проконсультувалися з Секретаріатом та причетними до цього спеціалізованими позаурядовими організаціями. Комітет нагадує Державам-сторонам, що допомога у підготовці ґрунтовних та повних пропозицій надається їм на їхнє прохання на підставі положення про Фонд всесвітньої спадщини.

14. У всіх випадках з метою забезпечення об'єктивності процесу оцінки та уникнення можливих ускладнень для тих, xто причетний до цього, Держави-сторони мають утримуватися від зайвого рекламування того факту, що здобуток запропоновано на занесення, не дочекавшись прийняття Комітетом остаточного рішення з приводу цієї пропозиції на занесення. Участь місцевого населення у процесі занесення має важливе значення, аби воно усвідомило свою відповідальність та відповідальність Держави-сторони щодо утримання цього місця, але ця участь не повинна стати на перешкоді прийняття Комітетом остаточного рішення.

15. Державам-сторонам, які пропонують здобутки на занесення до Списку, рекомендується враховувати бажаність досягнення розумної рівноваги між кількістю здобутків культурної спадщини та кількістю здобутків природної спадщини, занесених до Списку всесвітньої спадщини.

16. У випадку, коли територія культурного та/чи природного здобутку, що відповідає прийнятим Комітетом критеріям, виходить за межі однієї країни, причетним Державам-сторонам рекомендується подавати спільну пропозицію на занесення.

17. Якщо належне зберігання культурного або природного здобутку, запропонованого на занесення, вимагає цього, навколо здобутку слід передбачити відповідну „буферну зону", яка має стати об'єктом для всіх необхідних захисних заходів. Буферну зону можна визначити як зону навколо здобутку, на яку поширюються обмеження стосовно її використання з метою створення додаткової захисної оболонки. Такі зони мають визначатися в кожному окремому випадку на підставі спеціальних студій. До матеріалів пропозиції на занесення здобутку мають додаватися відомості про розміри, характеристики та дозволене використання буферної зони, а також мапа з визначенням її точних меж.

18. Згідно з духом Конвенції Держави-сторони у міру можливості мають докладати зусиль до включення у свої пропозиції на занесення здобутків, що їх виняткова загальнолюдська цінність випливає з надзвичайно важливого симбіозу культурних та природних характеристик.

19. Держави-сторони можуть пропонувати для спільного занесення декілька географічне відокремлених культурних або природних здобутків за умови, що вони пов'язані між собою через належність:
(і) до однієї й тієї ж історико-культурної групи, або
(іі) до одного й того ж типу здобутку, характерного для географічної зони,
(ііі) до однієї й тієї ж геоморфологічної формації, до одного й того ж біогеографічного регіону чи до одного й того ж типу екосистеми, та за умови, що саме у сукупності як такій, а не за рахунок окремо взятих її складових частин, ці здобутки набувають виняткової загальнолюдської цінності.

20. Якщо така сукупність культурних або природних здобутків, як її визначено у пункті 19, включає здобутки, розташовані на терені більш як однієї Держави-сторони цієї Конвенції, причетні Держави-сторони за спільною згодою можуть сумісно запропонувати спільне занесення.

21. Державам-сторонам рекомендується підготувати плани управління всіма природними здобутками чи плани охорони всіх культурних здобутків, що запропоновані на занесення. Подаючи заявку на технічну співпрацю, слід забезпечити всю інформацію щодо цих планів.

22. Якщо справжнім якостям запропонованого на занесення здобутку загрожують дії людини, а проте цей здобуток відповідає критеріям та умовам автентичності або цілісності, викладеним у пунктах 24 та 44, разом з матеріалами пропозиції на занесення слід подати план дій, що визначає потрібні поправні заходи. Якщо поправних заходів, запропонованих причетною Державою, не було вжито у термін, вказаний цією Державою, Комітет розглядає питання про виключення здобутку зі Списку відповідно до прийнятої ним процедури.

С. Критерії щодо занесення культурних
здобутків до Списку всесвітньої спадщини

23. Критерії занесення культурних здобутків до Списку всесвітньої спадщини слід завжди розглядати у взаємозв'язку та в контексті визначень, що фігурують у статті 1 Конвенції і наведені нижче:

„монументальні витвори: твори архітектури, монументальної скульптури та монументального малярства, елементи чи структури археологічного походження, написи, печери, сукупності елементів, що мають виняткову загальнолюдську цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки,

ансамблі: сукупності окремих чи поєднаних між собою споруд, які за своєю архітектурою, єдністю або через органічний зв'язок з ландшафтом мають виняткову загальнолюдську цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки,

місця: твори людини або спільні творіння людини та природи, а також зони, включно і археологічні місця, що мають виняткову загальнолюдську цінність з точки зору історії, естетики, етнології чи антропології".

24. Монументальний витвір, ансамбль або місце, як їх визначено вище, запропоновані на занесення до Списку всесвітньої спадщини, вважатимуться такими, що мають виняткову загальнолюдську цінність для цілей Конвенції, якщо Комітет вважає, що цей здобуток відповідає принаймні одному з наведених далі критеріїв та критерію автентичності. Таким чином, кожний здобуток має бути таким, що:

(а)
(і) репрезентує шедевр творчого генія людини; або
(іі) мав значний вплив протягом певного періоду часу чи у певному культурному ареалі на розвиток архітектури, монументального мистецтва, розпланування міст чи створення ландшафтів; або ііі) являє собою унікальне або принаймні виняткове свідоцтво цивілізації чи культурної традиції, що зникла; або
(іу) є видатним зразком якогось типу будівлі, архітектурного ансамблю або ландшафту, що ілюструє один чи декілька значних періодів історії людства; або
(у) є видатним зразком людського поселення або традиційного заселення території, репрезентативних для культури (чи культур), особливо якщо вони стають вразливими під впливом безповоротних змін; або
(уі) є безпосередньо або в якийсь матеріальний спосіб пов'язаним з подіями або існуючими традиціями, ідеями, віруваннями чи художніми та літературними творами, що мають виняткову загальнолюдську цінність (Комітет вважає, що за цим критерієм можна підтверджувати занесення до Списку лише за виняткових обставин або якщо його застосовано водночас з іншими критеріями);

та
(b)
(і) відповідає критеріям автентичності щодо свого задуму, матеріалів, виконання або середовища, а у випадку культурного ландшафту - свого характеру або відмітних компонентів (Комітет підкреслює, що відтворення припустиме тільки у разі, якщо воно обгрунтовано повною та детальною документацією оригіналу і ні в якому разі не є гіпотетичним);
(іі) набуває відповідного юридичного та/чи традиційного захисту, а також механізму управління з метою забезпечення збереження здобутку або культурних ландшафтів у належний спосіб. Наявність захисного законодавства на національному, обласному та муніципальному рівнях або усталеного традиційного захисту та/чи відповідних механізмів управління є суттєвим моментом і, як це визначено нижче, має бути чітко викладено у пропозиції на занесення. Необхідні також запевнення щодо ефективного застосування цих законів та/чи механізмів управління. Крім того, з метою збереження цілісності культурних місць, особливо які відкрито для великої кількості відвідувачів, причетна Держава-сторона має представити докази наявності адміністративних можливостей для забезпечення механізму управління здобутком, його зберігання та доступності для публіки.

25. Пропозиції щодо занесення нерухомих здобутків, які можуть стати рухомими, до уваги не беруться.

26. Крім того. Комітет прийняв такі напрямні орієнтири щодо міських ансамблів.

27. Міські ансамблі, які можуть бути занесені до Списку всесвітньої спадщини, поділяються на три основні категорії:
(і) мертві міста, застиглі археологічні свідоцтва давньої минувшини, які здебільшого відповідають критерію автентичності і стан зберігання яких відносно легко проконтролювати;
(іі) історичні частини живих міст, які за своєю природою були та будуть змушені розвиватися під впливом соціально-економічних та культурних змін, що ускладнює будь-яку оцінку щодо критерія автентичності та робить більш проблематичною будь-яку політику зберігання;
(iii) нові міста двадцятого століття, яким, як це не парадоксально, притаманні риси двох попередніх ситуацій, тобто їхня первісна міська організація залишається досить читабельною, а автентичність безперечною, проте їхнє майбутнє в значній мірі обтяжується неконтрольованою еволюцією.

28. Порівняно з усіма іншими археологічними місцями мертві міста не викликають особливих труднощів щодо оцінки: загальний підхід до критеріїв, якими оцінюється унікальність або типовість, дозволяє вибрати ансамблі, що відзначаються чистотою типу та структури, щільністю монументальних витворів, а іноді пов'язаною з ними особливою історичною пам'яттю. Слід підкреслити необхідність занесення до Списку подібного міського археологічного місця як єдиного цілого: зосередження монументальних витворів або невеличкої групи будівель недостатньо для того, щоб викликати уявлення про численні та складні функції померлого міста, яке бажано зберегти повністю і, якщо можливо, з його природним середовищем.

29. Стосовно живих історичних міст виникають численні труднощі головним чином з причин тендітності міської тканини (часто створеної з часів початку індустріальної ери) та стрімкої урбанізації околиць. Для того, щоб ці міста підпали під охорону, вони мають дістати визнання або через свою архітектурну якість, при цьому не повинні абстрактно розглядатися у світлі інтересу до їх минулих функцій, або як історичні символи на підставі критерія (уі) щодо занесення культурних здобутків до Списку всесвітньої спадщини (дивись пункт 24). Нагадується, що організація простору, структура, матеріали, форми і, якщо можливо, функції ансамблю, що може увійти до Списку, мають неодмінно свідчити про цивілізацію або про шерег цивілізацій, на підставі чого цей здобуток запропоновано. Можна визначити чотири їх види:

(і) міста, типові для певного часу або певної культури, які майже цілком збереглися і на які фактично не вплинув який би то не було подальший розвиток. У цьому разі здобуток, що заноситься, ототожнюється з містом у цілому та його середовищем, що обов'язково підлягає захисту;

(іі) міста, що репрезентують різний характер розвитку і зберегли, іноді у винятковому природному безпосередньому оточенні, організацію простору та структури, що є типовими для послідовних стадій їхньої історії. У цьому випадку чітко визначена історична частина панує над сучасним середовищем;

(ііі) ,4сторичні центри", що точно співпадають з межами старого міста і сьогодні оточені новітнім поселенням. У цьому випадку необхідно точно визначити здобуток, що заноситься, у його найширших історичних межах, передбачаючи відповідне трактування його безпосереднього середовища;

(іу) райони, квартали чи вкрапління, що навіть у залишковому стані відтворюють зв'язну картину історичного міста. У цьому випадку ця зона та причетні будівлі мають достатньою мірою свідчити про зниклий ансамбль.

30. Занесення історичних центрів та старих кварталів рекомендується здійснювати у всіх випадках, коли щільність та якість монументальних витворів безпосередньо свідчать про винятковий інтерес міста. Не рекомендується робити вибіркових пропозицій щодо занесення багатьох окремих, що ніяким чином не доповнюють один одного, монументальних витворів, які самі по собі начебто викликають уявлення про місто, міська тканина якого втратила будь-яку зв'язність.

31. Проте можна робити пропозиції на користь хоча й обмежених у просторі утворень, але таких, що мали великий вплив на історію містобудування. У цьому випадку слід наголосити, що занесення сто-сується головним чином ансамблю монументальних витворів та додатково міста, до складу якого він входить. Так само, якщо у міському занадто деградованому або недостатньо репрезентативному просторі якийсь монументальний витвір відзначається безперечною загальнолюдською цінністю, він має бути занесений без спеціального посилання на це місто.

32. Важко зробити висновки щодо якості нових міст; лише історія дозволить виділити серед них ті, що слугуватимуть взірцем сьогоднішнього містобудування. Розгляд матеріалів щодо них слід відкласти доти, поки всі традиційні історичні міста, що можуть розглядатися як такі, що мають „виняткову загальнолюдську цінність", не будуть занесеш до Списку всесвітньої спадщини.

33. I, нарешті, в нинішній ситуації занесення до Списку всесвітньої спадщини малих чи середніх населених місць, які, в разі потреби, самі здатні контролювати своє зростання, є більш прийнятним, ніж великих метрополій, стосовно яких важко зібрати достатню інформацію та документацію, що могли б являти підставу для занесення у всій їхній цілісності.

34. Зважаючи на наслідки, які може мати занесення міста до Списку всесвітньої спадщини для його майбутнього, воно має бути винятковою акцією. Таке занесення обумовлюється наявністю законодавчих та адміністративних приписів, які гарантують захист ансамблю та його середовища. Занесення передбачає також відповідне розуміння з боку населення, якого це стосується і без активної участі якого будь-яке охоронне починання було б нездійсненним.

35. Стосовно занесення до Списку всесвітньої спадщини культурних ландшафтів Комітет прийняв нижченаведені напрямні орієнтири.

36. Культурні ландшафти репрезентують „спільні творіння людини та природи", зазначені у статті 1 Конвенції. Вони ілюструють еволюцію суспільства та розселення людей протягом століть під впливом обмежень та/чи переваг природного середовища і внутрішніх та зовнішніх соціальних, економічних та культурних сил. їх слід відбирати на підставі їхньої виняткової загальнолюдської цінності, репрезентативності стосовно чітко визначеного геокультурного регіону та здатності ілюструвати суттєві та відмітні культурні елементи таких регіонів.

37. Термін „культурний ландшафт" охоплює велику різноманітність проявів взаємодії людини з природним середовищем.

38. Культурні ландшафти часто є відображенням як специфічних способів тривалого використання земель, що враховує особливості та обмеження природного середовища, у якому вони створені, так і специфічного духовного зв'язку з природою. Захист культурних ландшафтів може сприяти застосуванню сучасних способів тривалого використання та загосподарювання земель, зберігаючи або покращуючи природні достоїнства ландшафту. Постійна наявність традиційних форм використання земель підтримує біологічну різноманітність у численних регіонах світу. Таким чином, захист традиційних культурних ландшафтів є корисним для підтримки біологічної різноманітності.

39. Культурні ландшафти поділяються на три великі категорії:

(і) Чітко визначений, свідомо задуманий і створений людиною ландшафт, що найлегше піддається ототожненню - ландшафти садів та парків, створених з естетичних міркувань, які часто (але не завжди) пов'язані з релігійними будівлями або ансамблями.

(іі) Другу категорію становить ландшафт головним чином еволюційного характеру. Він виник первісне з соціальної, економічної, адміністративної та/чи релігійної потреби і набув своєї нинішньої форми в зв'язку та у взаємодії з своїм природним середовищем. Такі ландшафти відображають еволюційний процес у своїй формі та композиції. Вони поділяються на дві категорії:
- реліктовий (або окам'янілий) ландшафт - це ландшафт, еволюційний процес якого раптово чи на якийсь період у певний момент минувшини зупинився. Його основні характеристики лишаються, проте, матеріально наявними;
- живий ландшафт - це ландшафт, який зберігає активну соціальну ролю у сучасному суспільстві, тісно пов'язану з традиційним способом життя, і в якому продовжується еволюційний процес. Водночас він виявляє безсумнівні докази своєї еволюції протягом часу.

(іiі) Останню категорію становить асоціативний культурний ландшафт. Занесення цього типу ландшафтів до Списку всесвітньої спадщини підтверджується здебільшого асоціативною силою релігійних, художніх чи культурних феноменів природного середовища, а не безпосередніми культурними слідами, які можуть бути незначними або навіть відсутніми.

40. Межі культурного ландшафту, який заноситься до Списку всесвітньої спадщини, визначаються виходячи з його функцій та читабельності. В усякому разі, відібраний зразок має бути досить змістовним, щоб репрезентувати культурний ландшафт у цілому, ілюстрацією до якого він є. Не слід відкидати можливості відбору протяжних лінеарних просторів, що створені значними транспортними та комунікаційними мережами.

41. Наведені вище у пункті 24 (b) (її) загальні критерії щодо зберігання та управління так само можуть застосовуватися до культурних ландшафтів. У рівній мірі важливо звертати особливу увагу на культурні та природні цінності таких ландшафтів та у співпраці з місцевими громадами і за їх повною згодою готувати пропозиції на занесення.

42. Наявність категорії „культурних ландшафтів", що включаються до Списку всесвітньої спадщини на підставі критеріїв, визначених вище у пункті 24, не повинна виключати занесення місць виняткового значення, зв'язаних одночасно з природними та культурними критеріями; їх занесення має продовжуватися. У подібних випадках виняткову загальнолюдську цінність таких місць слід підтверджувати обома категоріями критеріїв.

D. Критерії щодо занесення природних
здобутків до Списку всесвітньої спадщини

43. Відповідно до статті 2 Конвенції як „природна спадщина" розглядаються:

„монументальні витвори природи, які являють собою фізичні та біологічні утворення чи сукупності таких утворень, що мають виняткову загальнолюдську цінність з точки зору естетики чи науки,

геологічні та фізіографічні утворення і чітко визначені зони, що складають ареали розповсюдження видів тварин та рослин, які опинилися під загрозою зникнення, і що мають виняткову загальнолюдську цінність з точки зору науки чи збереження,

природні місця або чітко визначені природні зони, що мають виняткову загальнолюдську цінність з точки зору науки, збереження чи природної краси".