архітектура / реставрація
Укр. арх. "Діснейленд" / стор. 3.

З огляду на унікальність і величезне значення археологічного комплексу стародавнього дитинця Києва з культурним шаром II століття до н.е. - XIII століття н.е.і його територію рішенням Виконкому київської міськради (№422 від 19 березня 1973 року) було оголошено заповідною археологічною зоною. Згідно цього рішення, на території археологічних заповідних зон забороняється будь-яке будівництво, окрім такого, що пов'язане з реставрацією та експозицією пам'яток і прокладанням інженерних мереж. Пізніше Виконком прийняв іще одне рішення (№920 від 16 липня 1979 року) про уточнення меж історико-культурних заповідників, згідно з яким Старокиївська гора ввійшла в межі архітектурного заповідника, на території якого, як і в попередньому випадку, також забороняється будь-яке будівництво, не пов'язане з прокладанням мереж, впорядкуванням території і реставрацією пам'яток.

Україна є членом ІКОМОСу, отже, їй варто було б дотримуватись міжнародних Хартій з охорони культурної спадщини людства і, зокрема, Хартії з охорони та використання археологічної спадщини. В цій Хартії зазначено, що збереження археологічної спадщини як основного свідчення людської діяльності в минулому є вкрай важливим для майбутніх досліджень. В Хартії зазначено, що будьяка зміна елементів археологічних пам'яток є порушенням їх збереження у первісному вигляді, а також наголошується, що відновлені об'єкти не повинні будуватися на власне археологічних руїнах.

В разі розгортання будівництва на підмурках Десятинної церкви, заповідна територія на Старокиївській горі стане будівельним майданчиком з усіма похідними наслідками. "Відбудовувати" будуть, звичайно ж, на палях, що рано чи пізно призведе до зсувів грунту на схилах гори. Назавжди будуть знищені рештки укріплень "міста Кия" та значна частина культурного шару дитинця - унікальної археологічної території, не кажучи вже про самі підмурки Десятинної церкви. Варто зауважити, що Десятинна церква, яка започаткувала розвиток хрестовобанного типу храму в Київській Русі, є видатною пам'яткою не тільки давньоруської (давньоукраїнської), а й візантійської культури. Тож не потребує доведення, що із знищенням автентичних решток Десятинної церкви наша культурна спадщина зазнає непоправної втрати.

За побудову чергового залізобетонно-цегляного фантома доведеться заплатити надто високу ціну. Такою ціною буде сплюндрування найдавнішої території Києва, історичного серця нашої держави. Чи зможемо ми тоді вважати себе повноцінною і культурною нацією?

Втім, наш Президент має іншу думку, а саме, що в народі нібито існує повір'я - з відродженням Десятинної церкви життя в Україні зміниться на краще (Урядовий кур'єр, 16 лютого 2000 року). Певно, воно б уже змінилося, якби церкву здогадалися "відродити" кількома роками раніше.

Нещодавно, 1997 року, до 1100-літнього ювілею давнього Галича "відновили" ще одну унікальну пам'ятку - єдиний храм романської архітектури, що зберігався на землях України. Церква Св. Пантелеймона, збудована в кінці XII століття поблизу Галича (тепер село Шевченкове), вражає бездоганно точною побудовою плану і об'ємів, вимуруваних із добре підігнаних блоків вапняку. Зовні фасади пам'ятки оздоблено вишуканими різьбленими деталями - перспективними порталами і півколонками на абсидах. Однак в церкві Св. Пантелеймона не збереглися первісні склепіння і верх. Тож без дозволу відповідних пам'яткоохоронних установ, проте за рішенням Оргкомітету по святкуванню галицького ювілею, над унікальною пам'яткою було надбудовано нові незугарні склепіння і верх, які спотворили її до невпізнання. Автором цього реставраційного "шедевру" є директор інституту "Укрзахідпроек-треставрація" І.Могитич. На замовлення Галицької райдержадміністрації він зібрався було "відроджувати" ще одну унікальну пам'ятку XII століття - Успенський собор в Крилосі - від якого збереглися масивні підмурки.

Успенський собор в Крилосі було зруйновано більше 500 років тому і жодних іконографічних матеріалів про нього немає. Фундаменти пам'ятки дають дослідникам підставу зробити чимало варіантів графічних реконструкцій її первісного вигляду - скільки є дослідників, стільки й буде реконструкцій. В грудні 1997 року на спільне засідання містобудівної і художньої рад при Івано-Франківській облдержадміністрації авторський колектив представив аж два проекти: "однокупольний храм з одноярусною трьохсторонньою галереєю візантійської (! - наголошено автором - Н.Л.) архітектури" та "храм з п'ятьма куполами, з двохярусною трьохсторонньою галереєю візантійсько-романської (! - наголошено автором - Н.Л.) архітектури". Засідання рекомендувало для дальшої розробки проекту реконструкції собору перший варіант, "якому притаманна більша історична достовірність", чим поставило на своє місце всіляких там істориків архітектури. Вони ж бо за кілька десятиліть так і не спромоглися визначити "первісний" вигляд Успенського собору.

На підмурках Успенського собору стоїть маленька Василівська церковка 1500 року, яку пропонується включити всередину новобудови, що буде зображати "старожитність XII століття". Самі ж фундаменти собору, на яких збираються споруджувати новобудову, знаходяться в півтора десятках метрів від існуючої Успенської церкви XVI століття. Можна собі уявити, як будуть виглядати ці дві споруди поруч - майже як на Солярисі.

Зараз на вимогу заповідника "Давній Галич" незаконно розпочаті було галицькою міською владою будівельні роботи на фундаментах собору припинено. Однак немає ніякої гарантії, що "відбудову" не розпочнуть знову. Тож Галичина має всі шанси отримати власний, не гірший за київський, архітектурний діснейленд. А справжні пам'ятки романського будівництва на теренах України - кому вони, зрештою, потрібні?

В результаті "відтворення" Золотих воріт, церкви Пирогощі, Михайлівського та Успенського соборів у Києві, а також церкви в Переяславі було повністю знищено або спотворено до невпізнання рештки наших найдавніших пам'яток ХІ-ХІІ століть. Київські храми, які постали у великокнязівську добу, були унікальними історико-культурними документами, що створювалися багатьма поколіннями наших предків протягом кількох століть. Від цих документів до нашого часу збереглися автентичні фрагменти - підмурки і руїни пам'яток, досліджувати які могли б майбутні покоління археологів, архітекторів, істориків культури... Однак саме ці автентичні рештки разом з навколишнім культурним шаром і було знищено в процесі їх "відродження". А замість них щедра влада подарувала народу нові споруди на палях, які повинні зображати "старожитності національного значення".

Новий "Михайлівський Золотоверхий собор" з фасадами, пофарбованими синюватим кольором, з розписаними ліпленими деталями скидається на розфарбовану гіпсову статуетку, що їх продають на базарах кустарі. Оздоблення інтер'єру лише посилює це враження. Середню частину новобудови розмалювали сюжетами в "давньоруському стилі". Щось скопіювали з розписів київського Софійського собору, щось запозичили з давніх українських ікон, щось додали з візантійського ма-лярства. Але виконавці не спромоглися ані вправно скопіювати давні зразки, ані перетлумачити їх на сучасний кшталт. Навіть мозаїки і фрески Софійського собору, одні з найдовершеніших у візантійському мистецтві, не змогли надихнути сучасних невігласів-халтурників, спонукати їх до творчого пошуку. Високе мистецтво виявилося недосяжним для них. От і постала пародія, яскравий зразок новоукраїнського кітчу.

... На виконання президентського Указу про заходи щодо відтворення пам'яток при Президентові України було створено Комісію з питань відтворення видатних пам'яток історії та культури. Очолив цю комісію академік і краєзнавець П.Тронько, а до її складу, серед інших членів, увійшли голова Держбуду В.Гусаков, тодішній міністр культури Д.Остапенко, директор Інституту археології НАНУ та голова Українського товариства охорони пам'яток П.Толочко, колишній і нинішній глави Адміністрації Президента Д.Табачник і В.Литвин, тодішній Голова правління НБУ, а нині - прем'єр-міністр В.Ющенко, поет і політик І.Драч, а також згадані вище доктор архітектури Ю.Асєєв та реставратор І.Могитич. Основним завданням високої Комісії є визначення переліку видатних пам'яток, які потребують відтворення, та розробка довгострокової (!) Держав-ної програми відтворення таких пам'яток. Конвеєр запущено. Проте виникає наївне запитання: а де ж довгострокова Державна програма реставрації і ремонту ще існуючих автентичних пам'яток? Чи може нехай вони всі поруйнуються від занедбання, зате потім буде що "відтворювати у первісному вигляді"?

Що ж стосується державних пам'яткоохоронних органів - управління охорони культурної спадщини Мінкультури, управління охорони і реставрації пам'яток Держбуду, а також управління охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища Київської міськдержадміністрації, то вони, як засвідчують вищенаведені приклади, в першу чергу обслуговують інтереси і запити влади, нехтуючи при цьому вітчизняним пам'яткоохоронним законодавством та міжнародними нормами в галузі збереження культурної спадщини людства.

Архітектурний твір - це втілений в матеріалі унікальний результат неповторного творчого акту. В цьому ми знаходимо пояснення того факту, що кожний архітектурний твір як могутній імпульс творчої енергії може виникнути лише раз, за певних обставин, в певний час та в певному місці. Будучи знищеним, такий твір не піддається відтворенню, як не можна відтворити минулий час із його матеріальними і духовними атрибутами. Неважко зрозуміти, що "відтворена" споруда взагалі не є архітектурним твором, а є сучасною інженерною конструкцією, яка імітує ті чи інші історичні архітектурні форми, макетом у натуральну величину.

"За архітектурними макетами не можна вивчати давню будівельну техніку або ж міркувати про пластичні особливості старовинного декору; вони не стануть першоджерелами, важливими для пізнання історії та культури народу, який створив замінені ними первотвори. Дивлячись на них, в майбутньому можна буде в основному говорити про якість і особливості архітектурно-будівельних підробок тієї епохи, що їх породила, а це вже царина криміналістики".***

Намагання "відтворити" втрачені пам'ятки, особливо в гаданому нібито первісному вигляді, є рецидивом мислення, яке панувало в тоталітарно-терористичній радянській державі. Воно характеризується вседозволеністю й безкарністю, відсутністю індивідуальної відповідальності, подвійним стандартом в усьому. Адже свідомо зруйновані тоді пам'ятки тепер "відроджують", так само свідомо знищуючи ще раз їх уцілілі рештки.

Кожна архітектурна пам'ятка виникає у світі лише один раз, вона несе виключно індивідуальну та унікальну інформацію. Тому, якщо можна "відтворити" будь-яку втрачену архітектурну пам'ятку, та ще й без необхідної для того документації (!), тоді під сумнів підпадає історична, культурна та філософська цінність будь-якої пам'ятки, і не тільки архітектурної. ЯКЩО БУДЬ-ЯКУ ПАМ'ЯТКУ МОЖНА СПЕРШУ ЗНИЩИТИ, А ПОТІМ "ВІДТВОРИТИ", ТОДІ СЕНС 1 ВАРТІСТЬ ВТРАЧАЄ ВЗАГАЛІ ВСЯ ІСТОРІЯ МАТЕРІАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ ЛЮДСТВА.

Це вельми небезпечний "внесок" України в сучасну практику збереження культурної спадщини людства, вартий того, щоби над його загрозливими наслідками вчасно замислитися.

***Косточкин В.В. Проблемы воссоздания в архитектурном наследии. - М.; Знание,-1984.-