Григорій Купріянович,
Микола Рошенко.

ХОЛМЩИНА - МИНУВШИНА І ТЕПЕРІШНІСТЬ.

Холмщина - це вже поняття історичне, в основному внаслідок змін, які сталися тут упродовж XX століття. Історична Холмщина простягалася поміж Волинню, Галичиною, Люблінською землею і Підляшшям. Перші згадки про ці терени маємо в літописі Нестора, де мовиться, що по Бугу сиділи дуліби й бужани, а пізніше волиняни. Деякі дослідники вважають, що йдеться, тут про одне плем'я, яке згодом дістало назву від міста Волинь. Нагадаймо, що це місто стояло на лівому березі Бугу (тепер територія Польщі), відтак волиняни мешкали обабіч цієї річки, тому історично Холмщина є частиною Великої Волині.

Проте не все в історії цієї землі таке очевидне. Нестор оповідає, що року 981 пішов Володимир „до ляхів" і зайняв Перемишль, Червен та інші їхні міста, що називалися Червенськими городами. Перемишль досить далеко від Холмщини, далеко натомість колишній Червен - це, певно, теперішнє село Чермно (за 50 км на південь від Холма).

Хто ж були оті „ляхи", ім'я яких у Київській Русі поширило-ся на всіх поляків? Оскільки держава польського князя Мешка І земель між Вепром і Бугом не охоплювала, належали вони тоді, мабуть, до Чеської держави. Тож Володимир відвоював їх у чехів, а не в поляків. Наробив замішання цим одним реченням славетний Нестор-літописець, то через нього польські й українські історики сваряться по сьогодні. Однак археологічні свідчення доволі однозначні. Переважна більшість знахідок у городищі

Чермно східнослов'янського походження. Інший доказ - це те, що до другої половини XIV століття па території історичної Холмщини не було жодного римо-католицького костелу.

Завоювання Червенських городів польським королем Болеславом Хоробрим у 1018 році не змінило етнічного характеру цих земель, бо невдовзі відвоював їх князь Ярослав Мудрий і відтоді, з 1031 року, протягом більш як трьох століть вони перебували в складі Київської Русі, згодом - Галицько-Волинського князівства, становлячи їхній західний рубіж. Очевидно, що не раз цими землями проходили загони польських, литовських чи ятвязьких воїнів, але на прикордонних територіях було це тоді звичайним явищем.

Золотий вік Холмщини припадає на XIII століття. Ці землі були в ті часи вже досить густо заселені, налічувалося там близько 20 міст, з яких найважливіші Холм, Червен, Волинь, Сутійськ, Щекарів, Угровеськ, Верещин. У 1205 році в Угровеську містився вже осідок окремої православної єпархії, яку в 1240 році єпархії, Данило Галицький переніс до Холма. Якщо була там своя єпархія, то очевидно мусили також бути й десятки церков. За середньовіччя місто без церкви було ж немислимим. Християнство поширилось на цих теренах, як можна припустити, десь наприкінці Х століття, оскільки в недалекому Володимирі православну єпархію засновано вже в 992 році.

Об'єднане Романом Мстиславичем Галицьке-Волинське князівство було могутньою європейською державою. Належали до неї не тільки Волинь і Галичина, а й Холмщина, Берестейська земля, Поділля й Київщина. Романів син Данило дбав за Холмщину. Саме він заснував Холм і сильно укріпив його. Збудував тут чотири прекрасні церкви. Данило так полюбив це місто, що згодом зробив його навіть столицею своєї держави. Проте в 1259 році Холм дуже погорів (від „окаянної баби") і довелося все відбудовувати. Небайдужим був Холм і для Данилових онуків, тут їх і поховали, біля дідової гробниці в соборі Пресвятої Богородиці.

Усобиці, послаблення княжої влади й зазіхання сусідів призвели до занепаду Галицько-Волинського князівства, а тим самим і значення Холмщини. У середині XIV століття Галичину й Холмщину з Белзькою Холмщину землею загарбує Польща. І хоча ще потім довгі роки тривала війна за Волинь і Холмщину між Польщею і Литвою, доля Холмщини вже не змінюється. Повсякчасні війни й напади дуже зруйнували, а частково й збезлюднили край. Коли ситуація стабілізувалась, на родючу Холмську землю починають переселятися дедалі більше поляків і наприкінці століття було засновано навіть Холмську римо-католицьку єпархію. Очевидно, це ще рішуче не змінило національного обличчя краю, бо переселенців поляків налічувалося порівняно небагато. Скажімо, наприкінці XVI століття Холмська римо-католицька єпархія (як і православна, вона охоплювала також Белзьку землю) мала всього близько 60 парафій (православна вдесятеро православна більше). Для прикладу, в цілому Грубешівському повіті була тільки одна римо-католицька парафія.

Адміністративно Холмщина ввійшла до Руського воєвідства, яке включало також землі Перемиську, Сяніцьку, Львівську й Галицьку. Белзька земля творила тоді окреме, невеличке воєвідство. Холмщина в складi Руського воєвідства мала певну автономію, і її шляхта збиралася на окремих земських сеймиках. Холмська земля пізніше поділялася на три повіти: Холмський, Красноставський і Грубешівський. Перший з них був найбільший.

Наприкінці XVI століття після підписання Берестейської унії на Холмщині, як і на інших західноукраїнських землях, загострюється релігійно-суспільний конфлікт. Православних переслідували, не допускали до ремісничих цехів, міського самоврядування, відбирали в них церкви. По містах виникають церковні братства, які ставлять собі за мету оборону православ'я й прав українського населення. Боротьба тривала до другої половини XVIII століття, коли останні православні парафії в Холмській єпархії перейшли на унію.

До Уніатської Церкви належали тоді вже тільки нижчі верстви суспільства, переважно селяни, оскільки руська шляхта, а частково й міщани, переходили з православ'я безпосередньо на римо-католицький обряд. У цей час почав прискорюватись процес латинізації Уніатської Церкви, а відтак і полонізації української людності. Особливо посилився він після Замойського синоду 1720 року - тоді структуру, літургію й обряди Уніатської Церкви було значно наближено до римо-католицького взірця.

У XVII столітті події Визвольної війни українського народу почасти захопили і Холмщину. 1648 року Богдан Хмельницький зі своїм військом здобув Холм і ненадовго зайняв цілий край.

Після третього поділу Польщі 1795 року Холмщина відійшла до Австрії, а за рішенням Віденського конгресу 1815 року стала частиною Королівства Польського в складі Російської імперії; Холм з округою ввійшов до Люблінського воєвідства, перетвореного в 1837 році на губернію. Роля самого Холма значно зменшилась, у 1837-1866 роках не був він навіть повітовим містом і належав до Красноставського повіту. Проте весь цей час залишався осідком уніатської єпархії, яка обіймала також землі Південного Підляшшя. Була це зрештою єдина уніатська єпархія в Королівстві Польському, а від 1839 року і в усій Російській імперії.

У XIX столітті латинізація Уніатської Церкви на Холмщині значно посилилась. Майже повсюди з храмів було усунуто іконостаси, введено органи; ліквідовано деякі давні східні церковні свята й запроваджувано латинські; проповіді дедалі частіше виголошувано по-польському, бо значна частина уніатського духовенства тоді вже сполонізувалася. Розвиток шкільництва (до 60-х років XIX століття воно було виключно польським), польської культури й національної свідомості дуже впливали на українське населення, особливо в містах. Щораз більше уніатів покидають свою Церкву й стають латинниками (римо-католиками). Скажімо в Красноставі, який колись мав дві церкви, у 20-х роках минулого століття вже не лишалося жодної. В інших містах кількість парафіян неухильно зменшується. Зникають навіть деякі сільські парафії, особливо в західній смузі Холмщини, на польсько-українському етнічному суміжжі. Коли переглянемо статистичні дані, зауважимо, що в XIX столітті кількість уніатів па Холмщині не збільшилась, що весь натуральний приріст населення поповнював ряди латинників. Уніатську Церкву презирливо називали „мужицькою вірою", і справді, позбавлена вищих верств, вона мусила піддатись навальному тиску Римо-Католицької Церкви.

Після польського повстання 1863 року російський уряд усвідомив загрозу цілковитої полонізації населення Холмщини й вирішив ліквідувати Уніатську Церкву й звільнити вірних од польського впливу, тим більше, що серед частини уніатів були тенденції тяжіння до православ'я. Проте в російській адміністрації не багато знайшлося таких людей, як князь В.Черкаський, котрі передбачали, що навернення на православ'я не буде легким, бо частині уніатів воно зовсім чуже, а російська мова, яку несла в край Російська Православна Церква, холмському селянинові просто незрозуміла. Насильницька ліквідація унії, а також запровадження російських звичаїв і російської мови в Церкві спричинилися до того, що велика частина місцевого населення не захотіла приймати православя, а воліла потайки ходити до костелу. Це, звичайно, сприяло дальшій полонізації, до того ж польські організації і далі провадили тут активну роботу. Коли в 1905 році цар Микола II видав толеранційний указ, який допускав добровільний вибір віровизнання (крім уніатського), на Холмщині 20 відсотків колишніх уніатів (на Південному Підляшші 60 відсотків) перейшли на римо-католицький обряд. Враховуючи втрати Уніатської Церкви в XIX столітті, виходить, що не менш як 200 тисяч місцевих українців прийняли тоді римо-католицький обряд, а згодом цілком полонізувались. Русифікаторська політика влади щодо українського населення цих земель дала, як бачимо, прямо протилежний результат - замість відвернути полонізацію, вона посприяла їй.

Сторінка  -  1   2   3