|
краєзнавство / регіони / Холмщина - минувшина і теперішність / сторінка 2.
 Тоді в російських правлячих колах вирішено було повернутись до старої ідеї виділення Холмщини й Підляшшя зі складу Королівства Польського (Привіслян'ського краю) і приєднання їх до Київського генерал-губернаторства. Холмську губернію створено щойно в 1912 році завдяки передусім наполегливості холмського єпископа Євлогія, члена Державної думи. До складу Холмської губернії ввійшли ті землі, на яких більшість становило українське населення.
Незабаром почалася перша світова війна. Майже все православне населення Холмщини з намови і під тиском російської влади подалося в „біженство". Разом з населенням вивезено з Холмщини численні пам'ятки культури: давні церковні книги, ікони, у тому числі Холмську чудотворну ікону Богородиці. Майже нічого з тих скарбів не повернулося на Холмщину по сьогодні.
Біженці опинилися в різних частинах Російської імперії, навіть у Сибіру й азійських краях. Незважаючи на тяжкі умови біженства, серед холмщаків розвинулось громадське життя, в різних місцях постали допомогові комітети. Після Лютневої революції 1917 року в багатьох губерніях Росії й України відбулись збори і з'їзди втікачів з Холмщини.
Найбільше таке зібрання -Всенародний з'їзд Холмщини проведено 7-12 вересня в Києві, в будинку, де засідала Українська Центральна Рада. У з'їзді взяв участь М.Грушевський, сам уродженець Холма. Тоді вибрано було делегатів від Холмщини до Центральної Ради та ухвалено кілька резолюцій, в яких заявлялося, що холмщаки є частиною українського народу, а Холмщина повинна ввійти до складу Української держави. Холмщаки активно включались у творення української державності. Все це засвідчувало зростання в їхній масі національної свідомості.
Проте майбутнє Холмщини лишалося невирішеним, оскільки невідомою була доля різних теренів Російської імперії, далі тривала війна, а, крім того, на цей край претендували поляки.
Після масової евакуації українського населення Холмщина стала майже польським краєм. На рідній землі зосталося лише десь 15 тисяч українців. Навпаки, все польське населення залишилось на місці й становило тепер 85 відсотків усієї людності краю. Холмщина перебувала під австрійською окупаційною адміністрацією. Невдачею скінчилася спроба організувати в краї українське культурно-освітнє життя, зокрема шкільництво, бо цьому протидіяла австрійська адміністрація, що складалася переважно з поляків. На ці роки припадають і перші випадки захоплення церков та перетворення їх на римо-католицькі костели.
Справа Холмщини стала предметом переговорів між делегацією Української Народної Республіки і центральними державами наприкінці 1917 і на початку 1918 років у Бересті над Бугом. Остаточно за умовами Берестейського миру, укладеного 9 лютого 1918 року, в межі Української держави мала ввійти Холмщина та більша частина Підляшшя. Викликало це велике обурення й опір польського громадянства.
Незабаром почалося формування українських державних структур Холмської губернії. Українським губерніальним комісаром став відомий громадський діяч Олександр Скоропис-Йолтуховський. У Бересті почали діяти перші державні установи, виходив офіційний часопис - „Вістник Холмського губерніяльного староства".
Першочерговим завданням української адміністрації було повернення холмщаків з біженства. Почавшись у 1918 році, за української влади, це повернення розтяглося аж до половини 20-х років. До кінця 1918 року Холмщину зайняли польські війська, і поворотці з біженства опинилися в зовсім новій ситуації - у межах чужої держави. Становище їх було тим гірше, що найчастіше поверталися вони без жодного майна, навіть те, що їм пощастило взяти з собою, коли їх вивозили в російські губернії, вони втратили під час своєї вимушеної кількарічної мандрівки. Повернувшись, часто заставали свої господарства знищеними або зайнятими польськими осадниками. Ще й через кілька років після війни люди жили по землянках. Важко було відновлювати господарство й здобувати засоби до життя, доводилось жити надголодь, часто поворотців косили пошесні хвороби - тиф, іспанка, віспа...
Не тільки в матеріальному плані ситуація українського населення, що поверталося на рідні землі, була важка. Дуже обмеженими через вкрай неприхильне ставлення польської адміністрації і суспільності були і їхні можливості розвивати своє національне та релігійне життя. Вірні не отримували згоди на відчинення православних церков, не допускалось також відкриття українських шкіл.
За таких умов українські діячі розуміли своє завдання передусім у згуртуванні українського населення, поданні йому допомоги. Першою такою спробою на початку 1919 року стало організування з ініціативи Антона Васильчука Українського доброчинного комітету, перетвореного пізніше на Доброчинне товариство „Рідна хата". У вересні того ж року група українських діячів звернулася з „Меморіалом у справі українського населення на Холмщині" до прем'єр-міністра Польщі. Влітку 1920 року в Холмі з'явилися перші числа тижневика „Нове життя", а в червні 1921 року відбувся І Український народний з'їзд Холмщини і Підляшшя. Проте польська адміністрація зайняла щодо українського руху відверто ворожу позицію, Холмщиною прокотилося кілька хвиль репресій супроти української інтелігенції.
Переломним став 1922 рік. У червні було врешті зареєстровано Товариство „Рідна хата", організацію, що розгорнула на Холмщищ та Південному Підляшші всебічну культурно-просвітницьку діяльність. У липні відновилося видання газети „Наше життя". Та найважливішою подією стали парламентські вибори, проведені в листопаді. Українці Холмщини заініціювали створення Центрального українського виборчого комітету Волині, Холмщини, Підляшшя і Полісся. Його очолив знаний уже діяч Антін Васильчук. Комітет об'єднався з організаціями інших національних меншин у Блок національних меншин. Передвиборча кампанія принесла велике пожвавлення серед українського населення, виникли місцеві виборчі комітети, у багатьох селах і містах відбулися мітинги. Вибори закінчилися великою перемогою українців: від Холмщини ввійшли до польського парламенту - три посли. Крім того, українців з Холмщини було обрано в інших округах, загалом з-поміж 20 обраних тоді українських послів шестеро були холмщаки. А першим головою Української парламентарної репрезентації став посол Антін Васильчук з Холма.
Українське політичне життя дуже розвинулося в 20-х роках. Тоді розгорнули діяльність численні українські партії. Діяло кілька теренових відділів Української парламентарної репрезентації - Українські посольські секретаріати в Холмі, Томашеві. Замості, Тарногороді, Потуржині. Понадпартійним представництвом Холмщини й Підляшшя був Український народний комітет Холмщини і Підляшшя.
Проте найпотужніший осередок українського національного життя на Холмщині в ці роки являло Товариство „Рідна хата". Мало воно характер, подібний до поширеної на інших українських землях „Просвіти". Філії Товариства об'єднували українців по різних закутках Холмщини в організуванні українських хорів, аматорських театрів, розповсюдженні української преси, літератури. Ця культурницька, а водночас національно-освідомлювальна діяльність протистояла денаціоналізаторським впливам на українське населення численних польських громадських організацій і державних установ та адміністрації. Сприяло зміцненню українських національних позицій на Холмщині й розгортання кооперативного руху. Тутешні кооперативи підпорядковувалися Ревізійному союзові українських кооператив у Львові.
З середини 20-х років серйозною проблемою стало розбиття українського політичного життя на Холмщині. Брак національної політики польської держави, яка б зважала на інтереси й прагнення українського населення, і водночас тодішні важкі економічні умови життя спричинилися до радикалізації політичної постави українського населення. Не маючи змоги реалізувати свою програму, помірковані українські партії, що стояли на національній платформі, поступово втрачали свої позиції на користь радикальніших партій. Зокрема, значний вплив на населення Холмщини й сусідньої з нею Волині здобуло в ці роки Українське селянсько-робітниче соціалістичне об'єднання („Сельроб"), створене з ініціативи Компартії Західної України. Політичні конфлікти в українському середовищі переносились на всі ділянки національного життя.
Загострювалась також політика польської держави. Ніде на українських землях під Польщею тиск державних чинників не був такий сильний і безоглядний, як на Холмщині. Організаційні основи українського громадсько-культурного життя в краї підірвала наприкінці 1930 року заборона діяльності, а потім і розпуск Товариства „Рідна хата". 1932 року польська влада ліквідувала „Сельроб". Відтак єдиними українськи-ми структурами на Холмщині залишились українські кооперативи.
У міжвоєнний період стан посідання Православної Церкви на Холмщині та Південному Підляшші, тобто на території колишньої Холмської єпархії, зменшився з майже 300 до близько 50 легальне існуючих парафій.
ЛІКВІДАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ ХРАМІВ ЯК ДЕРЖАВНА СПРАВА
Додаток до листа люблінського воєводи Міністерству віросповідань і публічної освіти в справі ліквідації православних храмів і окатоличення українського населення (4 грудня 1937р.):
СПИСОК ХРАМІВ
|
