85-річна Антоніна Пузина: понад 60 років на сцені та «храм пісні»

Антоніна Пузина з Кролевця — живий доказ того, що вік не завада для творчості. У 85 років вона продовжує співати у народному аматорському колективі «Берегиня», де є найстаршою учасницею. Жінка жартує, що не виходить на сцену «чергу відбувати», а йде, щоб «подарувати людям свою душу».

Співати Антоніна почала ще в школі. Свій перший виступ вона згадує з другого класу, коли була солісткою. Тоді, перед виходом на сцену, музикант заспокоював її словами: «Ой, Тоня, не хвилюйся». А вона відповідала, що не боїться виходити, а переживає, щоб улучити в ноту. І додає: «А тоді мені весь зал оладував».

У 2010 році керівником «Берегині» був чоловік Антоніни — Анатолій Пузина, який також грав на тромбоні в духовому оркестрі. Подружжя прожило разом близько 30 років. Анатолій помер у 2014 році через виразкову хворобу. Жінка згадує його як доброго і строгого керівника, якого всі любили. Навіть коли хвороба мучила його, він тричі зупинявся, але все одно йшов на репетицію в будинок культури.

За понад 60 років на сцені Антоніна взяла участь приблизно у 300 виступах. Перед кожним із них ретельно готується: робить зачіску, макіяж і обирає сценічне вбрання. «Тому що треба завжди бути жінкою. Мені кажуть: "А-а, пішла! О, нафарбувалася, накрутилася". На все скажу, тому що я жінка. Обов'язково. І брови, і губи, і рум'янами», — пояснює вона.

Один із найбільших виступів у її житті відбувся в Мукачеві, куди з'їхалися учасники з усього Радянського Союзу. Тоді вона виконувала пісню «Він покосить, він покосить...» і, за її словами, відчувала «безумну радість», наче літала в облаках. «Мене ще знають і ще мене люблять», — каже Антоніна.

Частину сценічного вбрання жінка створила власноруч. Фартух, який вона вдягає на виступи, вишила ще у 70-80-х роках. Вишивати почала з 12 років: спочатку рушники для весіль, які їй замовляли дівчата, а згодом — і власні сценічні деталі. На одній із вишивок зображені лебеді, комиші та зілля череда, яке, за народними віруваннями, купає дітей, щоб вони не хворіли.

Попри поважний вік, Антоніна почувається енергійною і не збирається полишати сцену. Щотижня вона ходить на репетиції, а коли її питають, куди це вона так вбралася, відповідає: «Я йду у храм пісні». І додає, що весь район — від голів колгоспів до перехожих на базарі — знає її в обличчя. «Це моє життя», — підсумовує жінка.