Птах на яблуневій гілці: як у Барі відроджують унікальну кераміку

Історія барської кераміки сягає XVI століття, коли польська королева Бона Сфорца, засновниця міста, привезла з Італії моду на майоліку. Саме звідти — біле тло та кольоровий розпис, які вирізняли місцевих гончарів з-поміж інших.

«Наприкінці ХІХ – початку ХХ століття Бар був одним із найпотужніших гончарних осередків Поділля й України загалом», — розповідає директор Народного музею барської кераміки Роман Григор’єв.

Майстри працювали переважно з мисками, полумисками, тарілками, глечиками та свічниками. Їхні вироби впізнавали за характерним сюжетом — птахом на яблуневій гілці. Орнамент розміщували в центрі, лишаючи багато вільного тла. Окрім того, це був єдиний міський гончарний осередок на Поділлі, де побутував сюжетний розпис: місцеві мискарі зображали музикантів, панянок з парасолькою, танцюючих молодят чи навіть сцени арешту шинкаря.

Бар славився й керамічними іграшками — фігурками жінок, птахів і тварин. А ще тут виготовляли «базарове» — мініатюрні копії посуду, якими гончарі давали решту покупцям.

Утім, у 1930-х роках ремесло почало занепадати: радянська влада знищувала гончарів-одноосібників, руйнувала горни та гончарні круги, обкладала майстрів великими податками. Останні цехові гончарі Бара померли у 1950–60-х роках, і традиція перервалася на сім десятиліть.

«Бар на сім десятиліть забув про свою чотирьохсотлітню керамічну історію. Це показник того, що буває з народною пам’яттю, з культурою, коли приходить окупація», — зазначає заступниця директора музею Ірина Дєдова.

Перші спроби відродити кераміку науковці зробили ще на межі 1980-х, але тоді ні місцеві, ні влада не виявили зацікавлення. У районному музеї зберігалася лише одна банька. Ситуація змінилася 2017 року, коли до справи долучилися відомі гончарі Вінниччини, а згодом — і самі барчани.

За вісім років команда об’їздила десять регіонів України, зафіксувавши понад пів тисячі автентичних зразків барської кераміки. Це дало поштовх до створення віртуального музею, який став першим в Україні такого типу: 82 найкращі зразки представили у 3D-моделях, зробивши музей тримовним — українською, англійською та польською.

А в липні цьогоріч у Барі відкрився й реальний Народний музей. «Він народний не за званням, а за суттю, тому що твориться всім миром», — пояснює Григор’єв. У колекції — понад тисяча одиниць збереження: від археологічних знахідок із гончарного горна на вулиці Гончарній до сучасних робіт. Окрема гордість — зразки кераміки інших осередків, що дозволяє порівнювати барську з шаргородською чи косівською.

Нині команда працює над створенням інклюзивного аудіогіда на основі GPS, який стане зручним для людей із порушенням зору. Бар — перша громада Правобережної України, що приєднується до застосунку «UGuider». Історії для аудіогіда записують актори місцевого театру, серед яких ветерани та люди з інвалідністю.

У 2023 році традицію орнаментального розпису барської кераміки внесли до обласного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Вінниччини. Тепер вона знову живе у своєму історичному ареалі й стає одним із туристичних магнітів Бару.