Косово і Сербія: історія протистояння та внесок обох країн у підтримку України

Косово для Сербії — не просто територія, а символ національної історії. До середини XV століття цей край був центром Сербського королівства, доки його не завоювала Османська імперія. Албанці почали масово заселяти ці землі з кінця XVII століття, коли серби, зазнавши поразок у війнах з османами, змушені були тікати за Дунай. До середини XIX століття албанці вже становили понад половину населення Косова, і їхній національний рух за автономію посилювався.

Сербія, здобувши незалежність у 1878 році, не полишала спроб повернути Косово. Це вдалося лише після Першої світової війни, коли у 1918 році виникло Королівство Югославія. У 1930-х роках уряд Югославії намагався виселяти албанців, пропонуючи їм гроші за еміграцію до Туреччини, а сербів і чорногорців, навпаки, заохочував переселятися до Косова.

Під час Другої світової війни італійські фашисти включили Косово до складу Албанії, де розпочалися етнічні чистки сербів — близько 400 тисяч косовських сербів стали вимушеними втікачами. Після війни комуністична Югославія на чолі з Брозом Тито повернула край під контроль Белграда, але репресії лише посилили албанський рух. До середини 1960-х співвідношення албанців і сербів у Косові досягло дев'яти до одного, і Белграду довелося поступитися: край отримав статус автономного, а конституція 1974 року ще більше розширила його права.

Загострення почалося наприкінці 1980-х, коли до влади прийшов Слободан Мілошевич. У 1989 році він ліквідував автономію Косова і розпочав репресії проти албанців. У відповідь виник підпільний рух, який у 1996 році об'єднався в Армію визволення Косова. У 1998 році протистояння переросло у повномасштабну війну, яка стала частиною Югославських воєн 1990-х — одного з наймасштабніших збройних конфліктів XX століття. У 1999 році втрутилося НАТО, і Косово перейшло під управління міжнародної адміністрації ООН.

Війна принесла великі страждання: близько мільйона етнічних албанців були змушені залишити Косово, понад 11 тисяч загинули. Міжнародний трибунал щодо Югославії розглядав воєнні злочини обох сторін. Серед обвинувачених опинилися Мілошевич та інші сербські посадовці, а також офіцери Армії визволення Косова. У 2010 році з'явився звіт Діка Марті, який звинуватив косовських офіцерів, зокрема Хашима Тачі, у злочинах проти сербів. Це призвело до створення у 2015 році Спеціалізованих палат Косова в Гаазі, де зараз судять колишніх високопосадовців, включно з Тачі.

У лютому 2008 року Косово в односторонньому порядку проголосило незалежність, яку Міжнародний суд ООН визнав законною у 2010 році. Її визнали понад сто країн, але не Сербія, Росія, Білорусь, Іспанія, Румунія та Україна. Після 2014 року Київ уникав питання через побоювання щодо територіальної цілісності.

Кремль намагається використовувати «косовський прецедент» для виправдання визнання «ЛНР» і «ДНР», але це суперечить позиції міжнародної спільноти, яка визнала косовське питання унікальним. Навіть президент Сербії Александар Вучич засуджував такі порівняння.

Конфлікт навколо Косова триває досі. У 2022–2023 роках спалахували протести через автомобільні номери та вибори, були сутички, в яких постраждали миротворці НАТО. У вересні 2023 року сталася засідка в селі Банська, організована косовським сербським політиком Маліном Радойчичем. Ситуація дещо стабілізувалася з початку 2024 року.

У війні з Росією Косово стало однозначним союзником України: воно ввело санкції проти РФ і Білорусі, приєдналося до декларації G7 про гарантії безпеки, надало військову допомогу — вантажівки, бронетехніку, мінометні снаряди — і навчає українських військових у Великій Британії.

Сербія ж балансує між ЄС і Росією: вона не ввела санкцій, але офіційно надає невійськову допомогу Україні, обсяг якої перевищив €60 мільйонів. Водночас сербські боєприпаси, за даними журналістських розслідувань, потрапляють до України через треті країни. Вучич визнає продаж зброї Заходу, але наголошує, що не контролює її кінцеве призначення.

Історія Косова і Сербії — це нагадування про те, як давні образи та територіальні суперечки можуть переростати у трагедії. Водночас обидві країни, попри свої розбіжності, знаходять способи підтримати Україну в її боротьбі за свободу.