«Срібний Хрест» за Торецьк: історія поліцейського з Тернопільщини

У руках Олександра — дві відзнаки: медаль «За оборону України» та почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «Срібний Хрест». Для нього це не просто нагороди, а нагадування про пережите. За кожною — бойові виходи, втрачені побратими і війна, яку він пройшов особисто.

До стрілецького батальйону поліції Тернопільщини Олександр приєднався, бо вважав це своїм обов’язком. Свій бойовий досвід він здобував на Торецькому напрямку — одному з найгарячіших на фронті. Разом із побратимами він тримав позиції, стежив за пересуванням ворога та його техніки, не даючи окупантам просунутися.

Перший бойовий вихід запам’ятався назавжди. До позицій доводилося йти зі спорядженням вагою 50–60 кілограмів. На передовій бійці проводили по десять днів, економили воду, а необхідне забезпечення здебільшого доставляли дронами через постійну загрозу обстрілів. Найважчими були ночі: без сну, з максимальною концентрацією, коли доводилося прислухатися до кожного звуку.

Під час одного із заходів на позицію Олександр разом із побратимом потрапив під атаку ворожого дрона. Бойовий птах почав маневрувати, підлітати то до одного, то до іншого. Зрозумівши, що дрон прицілюється, вони вирішили: товариш побіжить уперед, а Олександр залишиться в очікуванні. Коли побратим відійшов на безпечну дистанцію, Олександр рушив слідом, але дорогою травмував ногу — розірвав зв’язки. Врятували його інші бійці, які допомогли дістатися до позиції.

9 червня 2025 року позицію, де перебували Олександр і ще четверо бійців, накрив артилерійський обстріл. Один зі снарядів 120-мм міномета влучив у вхід до бліндажа. «Нас засипало землею. Спершу був справжній страх. Ми переживали один за одного, думали, що втратили побратимів, оскільки ніхто не озивався. І лише почувши голос одного з них, я зрозумів, що хтось ще залишився живий», — згадує поліцейський.

Евакуації довелося чекати майже десять годин. Через постійні обстріли дістатися до позицій було надзвичайно складно. За 50 метрів до позиції у бойову машину поцілив ворожий дрон, підбивши два колеса. Завантаживши пораненого товариша, вони змогли проїхати лише кілометр, як в авто влучив ще один FPV. За два кілометри — третій. Автомобіль повільно рухався, і здавалося, що вони не доїдуть, але досвід водія та екіпажу допоміг дістатися до безпечного місця.

Унаслідок обстрілу Олександр отримав осколкове поранення плеча та акубаротравму. Після лікування і тривалої реабілітації він повернувся до служби. «Наслідки тієї травми відчуваю дотепер, вона залишає слід не лише на тілі, а й у пам’яті. Проте пережитий досвід лише загартував мене, навчив цінувати кожну мить життя», — каже боєць.

Нині Олександр знову працює дільничним офіцером поліції у Бережанах. У майбутньому планує стати поліцейським офіцером громади та продовжувати служити людям. Він також активно підтримує ветеранів, є членом громадської організації «Ветеранський простір «Незламні духом» і переконаний, що військові після повернення з фронту потребують не лише лікування, а й постійної підтримки та допомоги в адаптації до мирного життя.