законодавство / міжнародні документи

КОНВЕНЦІЯ ПРО ЗАХИСТ (1) ВСЕСВІТНЬОЇ
КУЛЬТУРНОЇ ТА ПРИРОДНОЇ СПАДЩИНИ

Генеральна Конференція Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури, що зібралась у Парижі з 17 жовтня по 21 листопада 1972 року на свою сімнадцяту сесію,

Відзначивши, що культурній та природній спадщині дедалі більш загрожує руйнування, викликане не лише традиційними причинами занепаду, а й еволюцією соціального і економічного життя, яка посилює ці причини ще більш загрозливими явищами спотворень або руйнувань,

Зважаючи на те, що занепад або зникнення хоча б одного зі здобутків культурної та природної спадщини становить згубне збіднювання спадщини усіх народів світу,

Зважаючи на те, що захист цієї спадщини на національному рівні часто виявляється недостатнім внаслідок великого обсягу потрібних для цього ресурсів та браку економічних, наукових і технічних можливостей країни, де розташований охоронюваний здобуток,

Нагадуючи, що Статутом Організації передбачається, що вона сприятиме підтриманню, збагаченню та поширенню знань, дбаючи про зберігання та захист загальнолюдської спадщини і рекомендуючи зацікавленим народам міжнародні конвенції щодо цього,

Зважаючи на те, що існуючі міжнародні конвенції, рекомендації та резолюції на користь культурних та природних здобутків свідчать про велике значення, яке має для всіх народів світу охорона цих унікальних і незамінних здобутків, якому народові вони не належали б,

Зважаючи на те, що деякі здобутки культурної та природної спадщини являють винятковий інтерес, в зв'язку з чим виникає необхідність охорони їх як частини всесвітньої загальнолюдської спадщини,

І. ВИЗНАЧЕННЯ КУЛЬТУРНОЇ ТА ПРИРОДНОЇ СПАДЩИНИ

Стаття 1
У цій Конвенції як „культурна спадщина" розглядаються:

- монументальні витвори: твори архітектури, монументальної скульптури та монументального малярства, елементи чи структури археологічного походження, написи, печери, сукупності елементів, що мають виняткову загальнолюдську цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки,

- ансамблі2: сукупності окремих чи поєднаних між собою споруд, які за своєю архітектурою, єдністю або через органічний зв'язок з ландшафтом мають виняткову загальнолюдську цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки,

- місця: твори людини або спільні творіння людини та природи, а також зони, включно і археологічні місця, що мають виняткову загальнолюдську цінність з точки зору історії, естетики, етнології чи антропології.

Стаття 2
У цій Конвенції як „природна спадщина" розглядаються:

- монументальні витвори природи, які являють собою фізичні та біологічні утворення чи сукупності таких утворень, що мають виняткову загальнолюдську цінність з точки зору естетики чи науки,

- геологічні та фізіографічні утворення і чітко визначені зони, що складають ареали розповсюдження, видів тварин та рослин, які опинилися під загрозою зникнення, і що мають виняткову загальнолюдську цінність з точки зору науки чи збереження,

- природні місця або чітко визначені природні зони, що мають виняткову загальнолюдську цінність з точки зору науки, збереження чи природної краси.

Стаття З
Кожна Держава - сторона цієї Конвенції має ототожнити і розмежувати різні здобутки розташовані на її території, згідно зі статтями 1 та 2.

II. НАЦІОНАЛЬНИЙ І МІЖНАРОДНИЙ ЗАХИСТ
КУЛЬТУРНОЇ ТА ПРИРОДНОЇ СПАДЩИНИ

Стаття 4
Кожна держава - сторона цієї Конвенції визнає, що обов'язок забезпечувати ототожнення, захист, зберігання, повернення достоїнств і передачу наступним генераціям культурної та природної спадщини, згадуваної у статтях 1 та 2 і розташованої на її території, в першу чергу покладається саме на цю Державу. Тому вона докладає всіх зусиль, щоб здійснювати це як самостійно, максимально використовуючи наявні ресурси, так і, в разі потреби, вдаючись до міжнародної допомоги та співробітництва, з яких вона може скористатись, зокрема, у фінансовому, мистецькому, науковому та технічному відношеннях.

Стаття 5
Держави - сторони цієї Конвенції з метою забезпечення якнайбільш дійового захисту й зберігання і по змозі активного повернення достоїнств культурної та природної спадщини, розташованої на їхніх територіях, в умовах, властивих кожній країні, докладатимуть усіх можливих зусиль для:

а) прийняття загальної політики, спрямованої на відведення культурній та природній спадщині певної функції в суспільному житті та включення питань захисту цієї спадщини до програм загального планування;

b) створення, якщо вони ще не існують, на своїх територіях однієї чи декількох служб захисту, зберігання і повернення достоїнств культурної та природної спадщини із забезпеченням їх відповідним персоналом і наданням у їх розпорядження засобів, що дозволяють ' здійснювати покладені на них завдання;

с) розгортання наукових і технічних студій та досліджень і вдосконалення методів втручання, які дозволять Державі проти-стояти небезпеці, що загрожує її культурній та природній спадщині;

d) вживання відповідних правових, наукових, технічних, адміністративних та фінансових заходів для ототожнення, захисту, зберігання, повернення достоїнств та відновлення життєвих функцій цієї спадщини; і

е) сприяння створенню чи розвиткові загальнонаціональних або регіональних учбових центрів для навчання у сфері захисту, зберігання і повернення достоїнств культурної та природної спадщини, а також заохочування наукових досліджень в цій сфері.

Стаття 6
1. Держави - сторони цієї Конвенції, повністю поважаючи суверенітет Держав, на територіях яких розташована культурна та природна спадщина, згадувана у статтях 1 та 2, і не зачіпаючи прав власності, передбачених національним законодавством відносно вищезгаданої спадщини, визнають, що вона становить загальнолюдську спадщину, у справі захисту якої повинне співпрацювати все світове співтовариство.

2. Тому Держави - сторони зобов'язуються, згідно з положеннями цієї Конвенції, надавати допомогу у справах ототожнення, захисту, зберігання і повернення достоїнств культурної та природної спадщини, згадуваної у параграфах 2 та 4 статті 11, якщо Держава, на території якої розташована така спадщина, звернеться з відповідним проханням.

3. Кожна Держава - сторона цієї Конвенції зобов'язується не вдаватись свідомо до жодних заходів, що безпосередньо чи опосередковано могли б зашкодити культурній та природній спадщині, згадуваній у статтях 1 та 2 і розташованій на територіях інших Держав - сторін цієї Конвенції.

Стаття 7
У цій Конвенції під міжнародним захистом всесвітньої культурної та природної спадщини слід розуміти створення системи міжнарод-ного співробітництва і допомоги, призначеної підтримувати зусилля Держав - сторін цієї Конвенції, що спрямовані на збереження і ототожнення згадуваної спадщини.

III. МІЖУРЯДОВИЙ КОМІТЕТ З ПИТАНЬ ЗАХИСТУ
ВСЕСВІТНЬОЇ КУЛЬТУРНОЇ ТА ПРИРОДНОЇ СПАДЩИНИ

Стаття 8
1. При Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури засновується Міжурядовий Комітет з питань захисту культурної та природної спадщини виняткової загальнолюдської цінності, який називається „Комітет всесвітньої спадщини". До його складу входять 15 Держав - сторін цієї Конвенції, обраних Державами - сторонами цієї Конвенції, що збираються на генеральну асамблею під час чергових сесій Генеральної Конференції Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури. Кількість Держав, що є членами Комітету, буде доведено до 21, починаючи з чергової сесії Генеральної Конференції, котра проводитиметься після того, як ця Конвенція нaбере чинності не менш як у 40 Державах.

2. Вибори членів Комітету повинні забезпечувати справедливу репрезентацію різних регіонів та культур світу.

3. На засіданнях Комітету присутні з правом дорадчого голосу по одному представникові від Міжнародного Центру з вивчення питань зберігання та реставрації культурних здобутків (Римський центр), Міжнародної Ради з питань монументальних пам'яток і визначних місць (ІСОМOS) та Міжнародного Союзу з питань збереження природи та природних багатств (UIСN), до яких можуть приєднуватись, на прохання Держав - сторін, що збираються на генеральну асамблею під час чергових сесій Генеральної Конференції Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури, представники інших міжурядових та позаурядових організацій аналогічної спрямованості.

Стаття 9
1. Держави - члени Комітету всесвітньої спадщини здійснюють свої повноваження, починаючи з кінця чергової сесії Генеральної Конференції, на якій їх було обрано, і до кінця третьої з трьох її подальших чергових сесій.

2. Однак повноваження однієї третини членів, призначених під час перших виборів, завершуються в кінці першої чергової сесії Генеральної Конференції, наступної за тією, на котрій їх було обрано, а повноваження другої третини членів, призначених у той самий час, завершуються в кінці другої чергової сесії Генеральної Конференції, наступної за тією, на котрій їх було обрано. Прізвища цих членів визначаються жеребкуванням, що його проводить Голова Генеральної Конференції після перших виборів.

3. Держави - члени Комітету добирають своїх представників з осіб, компетентних у галузі культурної чи природної спадщини.