законодавство / міжнародні документи / Конвенція про захист / стор. 3.

V. УМОВИ ТА ФОРМИ МІЖНАРОДНОЇ ДОПОМОГИ

Стаття 19
Кожна Держава - сторона цієї Конвенції може звернутись за міжнародною допомогою на користь здобутків культурної чи природної спадщини виняткової загальнолюдської цінності, розташованих на її території. До своєї заявки вона повинна додати передбачені статтею 21 інформаційні матеріали та документи, які має у своєму розпорядженні і яких потребує Комітет для прийняття рішення.

Стаття 20
За умов положень параграфу 2 статті 13, абзацу (с) статті 22 та статті 23 міжнародна допомога, передбачувана цією Конвенцією, може надаватись лише на ті здобутки культурної та природної спадщини, які Комітет всесвітньої спадщини вирішив або вирішує занести до одного зі списків, згаданих у параграфах 2 та 4 статті 11.

Стаття 21
1 1. Комітет всесвітньої спадщини визначає процедуру розгляду заявок про надання міжнародної допомоги, яку покликаний надавати, і уточнює, зокрема, складові частини заявки, де мають висвітлюватись передбачувані заходи, необхідні роботи, приблизний підрахунок коштів на них, їхня терміновість, а також причини, з яких можливості Держави, що звертається із заявкою, не дозволяють їй скласти на себе цілком всі витрати. По змозі у заявках треба спиратись на висновки експертів.

2. Зважаючи на можливість проведення невідкладних робіт, заявки на надання допомоги у зв'язку зі стихійними лихами та катастрофами Комітет, якому на такий випадок належить мати резервний фонд, має розглядати терміново і в першу чергу.

3. Перед тим, як прийняти рішення. Комітет проводить дослідження та консультації, які він визнає за необхідні.

Стаття 22
Допомога, що надається Комітетом всесвітньої спадщини, може мати такі форми:
а) студії з мистецьких, наукових та технічних проблем, що виникають у зв'язку із захистом, зберіганням, поверненням достоїнств та відновленням життєвих функцій культурної та природної спадщини, визначеної у параграфах 2 та 4 статті 11 цієї Конвенції;
b) послуги експертів, технічних фахівців та кваліфікованої робочої сили для забезпечення успішного здійснення затвердженого проекту;
с) підготовка фахівців усіх рівнів у сфері ототожнення, захисту, зберігання, повернення достоїнств та відновлення життєвих функцій культурної та природної спадщини;
d) надання устаткування, якого не має або не в змозі придбати зацікавлена Держава;
е) позики з низьким процентом, безпроцентні або такі, що можна було б сплачувати на довгостроковій основі;
f) надання у виняткових та спеціально мотивованих випадках безповоротних субсидій.

Стаття 23
Комітет всесвітньої спадщини може також надавати міжнародну допомогу національним чи регіональним центрам підготовки фахівців усіх рівнів у сфері ототожнення, захисту, зберігання, повернення достоїнств та відновлення життєвих функцій культурної та природної спадщини.

Стаття 24
Міжнародна допомога у досить значному обсязі може надаватись лише після детальних наукових, економічних та технічних студій. У цих студіях слід вдаватись до найбільш передових методів захисту, зберігання, повернення достоїнств та відновлення життєвих функцій культурної та природної спадщини відповідно до цілей цієї Конвенції. Під час студій слід вишукувати шляхи раціонального використання наявних ресурсів зацікавленої Держави.

Стаття 25
Фінансування необхідних робіт, як правило, повинно лише частково покладатись на міжнародне співробітництво. Частка Держави, що користується з міжнародної допомоги, має становити істотну частину ресурсів, виділених на кожну програму або кожний проект, за винятком тих випадків, коли ресурси Держави не дозволяють цього.

Стаття 26
Комітет всесвітньої спадщини і Держава, що одержує допомогу, визначають у складеній ними угоді умови, за яких мають виконуватись програма або проект, що для них передбачено міжнародну допомогу на підставі цієї Конвенції. Державі, що одержує цю допомогу, належить продовжувати захист, зберігання та повернення достоїнств врятованих таким чином здобутків згідно з умовами, визначеними угодою.

VI. ПРОСВІТНИЦЬКІ ПРОГРАМИ

Стаття 27
1. Держави - сторони цієї Конвенції, вживаючи всі відповідні заходи, зокрема просвітницькі та інформаційні програми, докладають усіх зусиль для зміцнення почуття поваги і прихильності своїх народів до культурної та природної спадщини, визначеної у статтях 1 та 2 Конвенції.

2. Вони зобов'язуються широко інформувати громадськість про небезпеку, що загрожує цій спадщині, а також про заходи, що вживаються на виконання цієї Конвенції.

Стаття 28
Держави - сторони цієї Конвенції, що одержують міжнародну допомогу на виконання Конвенції, вживають необхідних заходів, аби .розповсюдити відомості про значення здобутків, які стали предметом такої допомоги, та про ролю, яку ця допомога відіграла.

VII. ЗВІТНІ ДОПОВІДІ

Стаття 29
1. Держави - сторони цієї Конвенції у звітних доповідях, які вони подають на Генеральну Конференцію Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури у визначені нею терміни та за встановленою формою, повідомляють про законодавчі та регламентуючі положення, про інші заходи, вжиті ними на виконання Конвенції, а також про досвід, набутий в цій галузі.

2. Щ звітні доповіді доводяться до відома Комітету всесвітньої спадщини.

3. Комітет всесвітньої спадщини подає звітну доповідь про свою діяльність на кожну чергову сесію Генеральної Конференції Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури.

VIII. ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 30
Цю Конвенцію складено англійською, арабською, іспанською, французькою та-російською мовами, причому усі п'ять текстів мають однакову силу.

Стаття 31
1. Ця Конвенція підлягає ратифікації або прийняттю Державами - членами Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури за їхніми відповідними конституційними процедурами.

2. Ратифікаційні грамоти або акти про прийняття передаються на зберігання Генеральному Директорові Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури.

Стаття 32
1. До цієї Конвенції може приєднатись будь-яка Держава, що не є членом Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури, яка одержить від Генеральної Конференції Організації запрошення приєднатись до Конвенції.

2. Приєднання здійснюється шляхом передачі на зберігання Генеральному Директорові Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури актів про приєднання.

Стаття 33
Ця Конвенція набирає чинності за три місяці від передачі на зберігання двадцятої ратифікаційної грамоти чи акта про прийняття чи приєднання, але це стосується лише тих Держав, що передали відповідно свої ратифікаційні грамоти, акти про прийняття чи приєднання на цю дату або раніше. Для будь-якої іншої Держави Конвенція набере чинності за три місяці після передачі нею на зберігання своїх ратифікаційних грамот або актів про прийняття чи приєднання.

Стаття 34
Наступні положення поширюються на Держави - сторони цієї Конвенції, що мають федеративний, а не унітарний конституційний устрій:

а) щодо положень цієї Конвенції, виконання яких підпадає під законодавчу діяльність федеральної чи центральної законодавчої влади, зобов'язання федерального чи центрального уряду залишаються тими ж, що й для Держав, які не є федеративними Державами;

b) щодо положень цієї Конвенції, застосування яких підпадає під законодавчу діяльність кожного зі штатів, кожної із земель, провінцій або кожного з кантонів, що складають Федерацію, і для яких за федеративною конституційною системою федеральні законодавчі заходи не є обов'язковими, федеральний уряд доводить згадані положення до відома компетентних органів влади штатів, земель, провінцій або кантонів зі своїм схвальним відзивом.

Стаття 35
1. Кожна з Держав - сторін цієї Конвенції може денонсувати цю Конвенцію.

2. Денонсація нотифікується письмовим актом, що передається на зберігання Генеральному Директорові Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури.

3. Денонсація набирає чинності через 12 місяців після одержання акта про денонсацію. Вона ніяким чином не змінює фінансових зобов'язань, які взяла на себе Держава, що денонсує, поки це скасування не набере чинності.

Стаття 36
Генеральний директор Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури інформує Держави - члени Організації, Держави, згадані у статті 32, що не є членами, а також Організацію Об'єднаних Націй про передачу на зберігання усіх ратифікаційних грамот, актів про прийняття чи приєднання, згаданих у статтях 31 та 32, а також про денонсації, передбачені статтею 35.

Стаття 37
1. Ця Конвенція може бути переглянута Генеральною Конференцією Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури. Проте переглянутий варіант зв'яже зобов'язаннями лише ті держави, які стануть сторонами Конвенції, що зазнала зміни.

2. У випадку, коли Генеральна Конференція прийме нову конвенцію, що зазнала повної або часткової зміни порівняно з цією Конвенцією, і якщо новою конвенцією інакше не передбачається, цю Конвенцію вже не можна буде ратифікувати, прийняти або приєднатись до неї, починаючи з дня набуття чинності нової переглянутої Конвенції.

Стаття 38
Згідно зі статтею 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй ця Конвенція реєструється у Секретаріаті Організації Об'єднаних Націй на прохання Генерального Директора Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури.

Учинено в Парижі сього двадцять третього листопада 1972 року у двох автентичних примірниках за підписами Голови Генеральної Конференції, що зібралась на свою сімнадцяту сесію, і Генерального Директора Організації Об'днаних Націй з питань освіти, науки та культури, які зберігатимуться в архівах Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури, і засвідчені тотожні копії яких передаються усім Державам, згаданим у статтях 31 та 32, а також Організації Об'єднаних Націй.

КОМЕНТАР

У Конвенції про захист всесвітньої культурної та природної спадщини відбилися намагання світового співтовариства створити умови надійнішого, аніж досі, захисту принаймні тієї частини культурної та природної спадщини людства, що має виняткове значення для світової культури. Це досягатиметься шляхом як підвищення відповідальності за охорону спадщини самих держав, на теренах яких вона розташована, так і розумного поєднання їхніх зусиль з діяльністю у цьому напрямі світового співтовариства, насамперед зі створюваним при UNESСО спеціальним міжурядовим органом - Комітетом з питань захисту всесвітньої культурної та природної спадщини - з відповідними повноваженнями та засобами. Документом, таким чином, закладено міжнародні правові підвалини для спільних дій держав-сторін Конвенції з метою посилення охорони об'єктів культурної та природної спадщини світового значення.

Конвенцію було ратифіковано Указом Президії Верховної Ради УРСР від 4 жовтня 1988 р.

1 Як і в англійському тексті, тут застосовано слово „рrotection", в іспанському - „proteccion".

2 Замість вжитого у Венеціанській хартії для позначення місць зосередження монументальних витворів слова "sites" тут вжито слово „ensembles" (в англомовній версії документа -„groups of buildings); слово ж „sites" позначає іншу категорію об'єктів культурної спадщини. Відтепер класифікація - monuments, ensembles, sites, що її запроваджено водночас в даній Конвенції та в Рекомендації щодо захисту культурної та природної спадщини на національному рівні, широко застосовується у світовій практиці ототожнення і розмежування культурних здобутків.

3 Вислів „mise en valeur", який у російськомовній версії Конвенції помилково перекладено виключно як „популяризация". Дивна річ, але саме відтепер це слово стало широко вживаним на сторінках законодавчих актів, інших офіційних документів та наукових праць у всьому радянському й пострадянському просторі, включаючи навіть деякі зарубіжні країни, що перебували у сфері впливу колишнього СРСР.