мистецтво / дослідження

Гнат Хоткевич

УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ МУЗИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ

3. Шумові й ударні музичні інструменти

а) Примітивні шумові й ударні інструменти
Серед примітивних шумових і ударних народних українських інструментів треба згадати цілу низку дитячих музичних інструментів, походження яких можна залічити до первісних стадій розвитку музичного мистецтва, що має викликати зацікавлення їхнім описом і вивченням.

Почнемо з фуркалець, з-поміж котрих можна згадати провірчену й почеплену на мотузок для "фуркання" баранячу кістку, а також гудок, зроблений з дерев' яної дощечки, яку прив'язують до мотузка й швидко крутять над головою.

Подібний до гудка звук видає, крутячись, дзиґа. Після фуркалець ідуть дитячі тріскачки й калатальця, які в Україні мають силу-силенну народних назв. Так, тріскачку називають деркачем (як і птаха), деркалом, діркалом, деркотьолом, деркотільцем, трещіткою тощо. А калатальце має ще назви торохтьоло, торохкало, торохкавка, торохтійка, торохтельце, торохтільце і т.д.

Слідом за названими вище дитячими українськими шумовими музичними інструментами йдуть брязкала або брязкальця - тонкі металеві бляшки, що видають музичний шум, коли ними потрушують. Такі пластинки знайдено під час розкопів Олександропільського кургану. Зроблено їх із срібла у вигляді листків, що висять на гіллі дерев. Такі брязкала нині навішують на обруч бубна зсередини інструмента.

Слідом за брязкальцями можна поставити бубончики й дзвіночки. Бубончики й дзвіночки дуже часто знаходять під час розкопів українських курганів. За давніх часів вони мали ритуальне значення, а також були складниками прикрас і аксесуарами пишного святкового вбрання. Такі бубончики були, до речі, на шубі "багатого гостя" Дюка Степановича, яку послала йому його матінка Мамелфа Тимофіївна з Галича, як про це оповідає билина:

На раменах дужих шуба чорних соболів,
Чорних соболів заморських
Під зеленим ритим бархатом.
А у петельках шовкових вплетені
Всі Господні пташечки співучії,
А на ґудзичках золочених вилиті
Усе змії лютії, звірина рикучая.
Як змахнув же він нагайкою,
Заспівали пташечки співучії,
Завели співаночки небеснії -
Здивування пойняло весь мир.
Як провів він та й по ґудзичках нагайкою,
Передзвін пішов від ґудзичка до Ґудзичка -
Закричала звірина рикучая.

Що ж до дзвіночків, то вони часто згадуються в українських піснях, особливо, як описуються гарні дівочі голоси, порівнювані з дзвіночками:

Оре плужок попід, лужок,
Мила воли гонить.
Ой, як крикне на волиньки,
Як дзвінок задзвонить.

Дзвіночок великих розмірів - це дзвін. Громадські функції цього музичного інструмента, що з'явився в Україні після запровадження християнства і в зв'язку з ним, у давнину, а також за дореволюційної доби в селянському побуті були дуже різні: дзвоном означували час, особливо нічної пори, скликали людей на сполох, на пожар; дзвін давав орієнтацію подорожнім під час хуртовини, іноді звістував про те, що почалися воєнні дії і що військо вирушає в похід, сповіщав про смерть котрогось із членів сільської громади тощо. Дзвони звичайно виготовляють зі стопу міді (78%) та цини (22%), проте іноді й з інших матеріалів. Під час розкопів у Києві на місці Десятинної церкви знайдено два дзвони з коринфської міді.

В українських музичних ансамблях іноді брала участь як високий ритмічний дзвінкий інструмент підкова, по якій били паличкою. Це - прообраз сучасного трикутника в симфонічній оркестрі.

Серед примітивних українських музичних інструментів згадаємо також тарілки; вони здавна знані як музичний інструмент, і їхні зображення є на відомих історичних фресках київського собору.

б) Бубон
Бубон - це ручний барабан з одинарною тваринною мем-бранбю, натягненою на дерев'яний обруч з одного боку. Для мембрани бубна часто використовують собачу шкіру. У давньому письменстві дуже часто згадуються "бубни", "бубенное плескание". Особливо не подобалося літописцям, "егды в селах возбесятся в бубни й в сопели". Проте нарід не полишав цей інструмент, зберіг його у своєму побуті до наших днів.

Бубон - важливий ритмічний інструменту будь-яких народних українських музичних ансамблях. Б'ють у нього паличкою, що зазвичай називається колотилом чи довбошкою. Сам інструмент має найрізноманітніші назви: бубон, бубен, бубни, бухало і навіть просто решето. Власне тому й виконавець на бубні називається бубнистий, бубнар, бубній, бубонщик, бухальщик, бухало, а процес гри - бубнити, бубнувати, бити в бубон, бухати. Один із способів гри на бубні означують словом "вужгати".

Іноді з внутрішнього боку обруча до бубна чіпляють маленькі пласкі металеві пластинки, що звуться брязкалками або ж побрязкачами; вони створюють металічний шелест під час гри на бубні.

У народній українській пісні бубон згадується дуже часто:

Ой на дворі бубни грають
Та до сіней закликають,
А з сіней та до хати,
Де молодій сідати.

Або ж інший приклад, також з весільної української пісні:

Що були ми за горою,
Та були ми за другою -
Якби бубни не бубнили,
Були би нас вовки з'їли.

Ще один приклад із запорозької пісні:

Уже славні товариші запорожці
На кониках вигравають,
Шабельками блискають,
У бубни вдаряють.

в) Барабан
Барабан в Україні був військовим музичним інструментом і в народному побуті, очевидно, не використовувався. В одній з легенд про Хмельницького згадуються "вітряні" барабани, які той начебто поставив, щоб увести в оману й настрахати ворогів. Ці барабани мали певний пристрій, завдяки якому барабанні палки рухалися силою вітру.

г) Тулумбас і литаври
Один із видів військових барабанів в Україні мав назву тулумбас. Це, певно, був казаноподібний барабан з однією мембраною, як на литаврі; його приторочували ременями до кульбаки й використовували в кінних походах.

Два казаноподібних барабани різних розмірів мають назву литаври. Великі литаври були в Запорозькій Січі. При них перебував спеціальний литаврист - довбиш. Основне призначення цих литавр, як це мальовничо зобразив Гоголь у "Тарасі Бульбі", - скликати на військову раду січовиків.

Київський магістрат, підписуючи 1820 року угоду з міською оркестрою, зобов'язував її щодня увечері грати зорю "на трубах і кітлах", тобто литаврах.

4. Труби

а) Ріг
Порожній ріг із спеціальним отвором для вдування повітря й одержання звука в його трохи зрізаній верхній частині є одним з ранніх видів амбушурних музичних інструментів або труб. Ріг належить до сигнальних мисливських чи військових інструментів; іноді його використовували й для культових потреб.

Під час розкопів Чорної могили поблизу Чернігова було знайдено два турячі роги в срібній оправі, що їх археологи залічують до Х століття нашої ери. На оправі одного рога зображено полювання з луком на птаха, на другому - східний орнамент. Є кілька інших знахідок рогів у розкопах українських курганів.

Нині ріг в Україні майже не трапляється. Зберігся він лише серед карпатських верховинців, де він служить і вівчареві, й нічному вартівникові, а іноді і в поховальному обряді.

б) Трембіта
Трембіта - це велика дерев'яна труба до 3 метрів завдовжки, що також збереглася до наших днів лише в Карпатах. Поперечник більшої частини довжини трембіти лишається сталий - 2,5-3 см. Потім іде голосниця, розширена в розтрубі до 6 см. Роблять трембіту із сердешника (сердешної частини) сосни особливої породи, що називається смерекою (усі Карпати вкриті смерековими лісами). Шматок дерева розколюють навпіл, різцем вибирають серце, потім склеюють обидві половини й туго обгортають березовою корою. Такий інструмент може відтворювати лише природні тони. Ось, для зразка, мелодія. її грають, коли опівдні, після доїння, вдруге женуть вівці на пасовище (див. ноти №1).

Дерев'яні труби, аналогічні трембіті, дотепер існують в СРСР у деяких лісових народів, як-от марійці, білоруси, мешканці лісової Півночі та інші.

в) Труба
Труба - це переважно військовий інструмент. Інша функція труб - участь у різноманітних урочистостях, походах, виїздах, тріумфах, похованнях тощо. За козацької доби" в Україні трубу широко вживали в козацькому війську. Коли приїхали до Хмельницького польські посли, "труби й бубни гетьманські озвались". Про трубу співається і в українських народних піснях, як-от наприклад:

Ой маю три трубі,
А всі три золотії.
Як на одну заграю -
Дівчиноньку вже маю,
Як на другую заграю -
В доріженьку виїжджаю,
Як на третю заграю -
Вже все військо маю.

А ось другий такий приклад:

Мати ж моя родная,
Ісправ же мені три трубі,
І всі мідянії,
А четверту золотую.
А яв першу заграю,
Як коника осідлаю.
А у другую заграю,
Як на його сідаю.
А в третю заграю,
З воріт виїжджаючи.
А в четвертую заграю,
Серед полку стоячи.