|
мистецтво / дослідження / Г.Хоткевич / Укр. нар. муз. інструменти / стор. 4
д) Гудок
Гудок - це струновий смичковий інструмент, який серед інших аналогічних інструментів є одним із ранніх попередників скрипки. В давній українській і російській літературі згадки про нього подибуємо повсякчас. Нині гудок в Україні зовсім зник, хоча ще в 60-х роках минулого століття Д.Розумовський писав про нього, що "він у широкому вжитку в південній Росії, в Малоросії й низових губерніях". Український, як і російський, гудок мав або овальний, або ж видовжений чотирикутний корпус і порівняно короткий гриф. На ньому було дві або три струни, на яких грали лукоподібним смичком. Граючи на гудкові, виконавець опирав його об коліно або ж тримав корпусом донизу, на рівні пояса. Малюнки російського гудка є в книжці Олеарія (1634 рік). Нині гудок в обох описаних вище формах зберігся в Марійській АРСР під назвою ковижкомижа.
е) Скрипка
Гудок в Україні заступила скрипка, що набула там величезного поширення серед народних мас. Як і в низці інших аналогічних випадків, скрипка витіснила тут національний струновий смичковий інструмент, яким був до неї гудок.
 Народна номенклатура частин інструмента така: корпус зветься голосниця, складається з верхньої дошки (верхняк) і спідньої дошки (спідняк), з'єднує їх обруч. У верхній дошці є два голосники. До корпусу прикріплюється шийка, яка має головку. У головці чотири дірки, а в них -закрутки (кілки). Знизу до обруча приробляється чопик, від нього черезпідліжжя верхньої деки йде дріт, що тримає приструнник. До ширшого кінця приструнника кріпляться чотири струни. Через кобилку вони йдуть над голосницею, далі над струнником через поріжок (порожець) до головки, де й натягуються закрутками. Між верхньою і спідньою деками ставиться душа.
Смичок складається з прута, теж із закруткою, і волосні ( шерсті). Називається смичок по-різному: і смичек, і смичок, просто смик, лучок (від дієслова лучити - з'єднувати, звідси й лук - дуга), і навіть аркуш (італ. arсо - дуга, смичок).
Музика на скрипці також зветься по-різному: і скрипок, і скрипаль, скрипар, скрипник, скрипучник і навіть смичек.
Скрипка мала й має в Україні велику пошану, належачи до складу українського народного музичного ансамблю, відомого під назвою "троїста музика", що можна визначити як інструментальне тріо, про яке буде сказано в 11 цієї праці.
Скрипка дуже часто згадується в українських народних піснях:
Ой, грай, коли граєш,
Коли добрий смичок маєш.
Як не будеш добре грати -
Кажу смичок поламати.
Інший приклад можна взяти з популярної української пісні "Ой за гаєм, гаєм":
Ой за гаєм, гаєм,
Гаєм зелененьким,
Там орала дівчинонька
Воликом чорненьким.
Орала,орала,
Не вміла гукати,
Та й найняла козаченька
На скрипочку грати.
е) Бас (басоля)
Під назвою баса, або басолі, в Україні розуміють віолончель, яка грає басовий акомпанемент в ансамблі зі скрипкою. Виконавець на ній зветься басистий.
ж) Реля, або ліра
Поряд із сопілкою, кобзою й бандурою релю, або ліру можна вважати народним українським інструментом, хоч поширення його сягає далеко поза Україну, а походження тратиться десь у середньовіччі Західної Європи. Реля, або по-іншому колісна ліра - це струновий інструмент, у якому звук виникає завдяки тертю об струну чи струни натертого каніфоллю колеса.
 Уже в Х столітті цей інструмент, відомий тоді під назвою орґаніструма, було докладно описано. Він мав 8 клавішів і давав діатонічний звукоряд в октаві. Бувши переважно народним інструментом, орґаніструм у XVIII столітті у Франції став використовуватись як концертовий інструмент. Цілий ряд композиторів, у тому числі й Гайдн, писали для нього спеціальні твори. Після цього інтерес до нього в музичних колах знову ослаб і орґаніструм лишився тільки в ужитку народу. Достеменних відомостей про час, коли реля з'явилася в Україні, ми не маємо, проте вона існує там уже протягом кількох століть.
Осьякабудова української релі. Корпус її досить масивний, обрисами, своєю формою скидається на корпус струнового інструмента. На місці грифа прироблено коробку, в якій три кілки для трьох струн. На протилежному кінці корпусу - колесо з ручкою, що торкається струн. На верхній деці кріпиться тримач, у ньому - клавішінатискачі. Вони притискаються пальцями до середньої струни; коли палець відпускає натискача, той падає під власною вагою. Вставлені в клавіші невеличкі шматочки дерева, що безпосередньо натискають на струну, можуть трохи змінювати своє положення; це дає змогу точніше настроювати інструмент.
Народна номенклатура частин релі така:
1) верхня дека - верхняк,
2) спідня дека - спідняк,
3) бічні стінки - обручі,
4) колесо так і зветься - колесо,
5) ручка, яка його рухає, - корба,
6) надіта ця ручка на воюк, по-іншому троник,
7 ) поріжок для середньої струни - затек,
8) підставки для бічних струн - коники,
9) кобилка,
10) дашок, що прикриває колесо, - лубник,
11) загнуті його краї - поросики,
12) дощечка, що в неї проходять клавіші, - клившпура,
13) дощечка, що в неї проходить кливитура, - блумир,
14) клавіші - кливиші,
15) місце клавіші, де притискує палець, - зубчики,
16) деревинки, що безпосередньо натискають на струну, - ноти.
11. Українські музичні ансамблі
Звичайні види національних музичних ансамблів, поширених серед значної кількості народів земної кулі, які мають у себе досить розвинений музичний інструментарій, такі:
а) спів у супроводі струнового щипкового інструмента;
б) ансамбль із струнового смичкового, струнового щипкового й ударного інструмента (здебільшого бубна); і
в) ансамбль із духових (звичайно двох однакових) і ударного чи ударних інструментів.
Перший вид ансамблів в Україні, досить багатій, як ми вже це бачили, на різні відміни музичних інструментів, представлений трьома різновидами:
1) голос у супроводі кобзи,
2) голос у супроводі бандури і
3) голос у супроводі ліри.
Перший із цих ансамблів є вже тільки історичним, бо кобза тепер зовсім вийшла з ужитку. Що ж до інших двох різновидів українських вокально-інструментальних ансамблів, то вони не тільки трапляються в наші дні в їхньому основному вигляді, але навіть дали походження великим вокально-інструментальним національним колективам, як-от ансамблі бандуристів.
Струновий смичковий музичний ансамбль, що останнім-часом трапляється в Україні під назвою "троїстої музики", цебто інструментального тріо, складається зі скрипки, баса та бубна. Оскільки скрипка в народній музиці сливе завжди є музичним інструментом, який тільки недавно заступив наявний раніш у того чи іншого народу смичковий інструмент, то ми маємо право припустити те саме й щодо української музики, де цим інструментом міг бути або старосвітський гудок, або ж, можливо, інструмент, близький своєю формою до східної кеманчі. Бас у цей ансамбль увійшов з міських оркестр. Щодо бубна, то він завжди належав до цього ансамблю з найдавніших часів його виникнення.
Ансамбль "троїста музика", що звичайно в Україні виконує танцювальну музику, потребує трохи докладнішого опису його.
Крім згаданого основного виду цього ансамблю - скрипка, бас і бубон, - є також ансамблі "троїстої музики" в такому складі: а) скрипки (перша й друга) та бас, б) дві скрипки й цимбали (Західна Україна), в) скрипка, цимбали й бас. Трапляються й складніші ансамблі, близькі до описаних видів, як наприклад: а) дві скрипки, два баси й бубон, або ж б) флейта, дві скрипки й бас тощо.
В ансамблі "троїстої музики" з двох скрипок і баса перша скрипка зазвичай грає танечну мелодію такого складу.
Друга скрипка акомпанує першій такою фігурацією акордів. А бас при цьому бере основні ноти тризвуків.
Трапляються й інші послідовності акомпануючих акордів другої скрипки, звичайно, відповідно до іншої побудови основної мелодії танцю.
Як це видно з наведених вище прикладів, сучасний ансамбль "троїстої музики" перебуває під впливом міської гармонічної музики, що справила вплив як на склад інструментів цього ансамблю, так і на характер виконуваної ним музики.
Що ж до українських національних ансамблів духових інструментів, то це були військові козацькі ансамблі: а) із сурем і бубнів, б) з труб і бубнів, в) із сурем, труб і бубнів або інших ударних інструментів разом. Ці ансамблі, так само, як і середньовічні російські військові ансамблі аналогічного складу, є історичними й тепер не трапляються.
Що ж до теперішніх ансамблів народних українських музичних інструментів, то це -музичні колективи в сучасному розумінні цього слова, що складаються як з однорідних, так і з різнорідних народнихукраїнських музичних інструментів.
До однорідних українських національних ансамблів належать ансамблі: а) сопілкарів, цебто виконавців на сопілках (відомий ансамбль с.Хоробичі Чернігівської області), 2) лірників (є кілька таких ансамблів) та в) бандуристів. Ансамблі або капели бандуристів - це нині типові народні музичні ансамблі України. Вони бувають досить чисельними за своїм складом, включаючи до тридцяти або більше виконавців. Це не тільки інструментальні, а й вокально-інструментальні національні українські ансамблі, оскільки всі наявні в їхньому складі виконавці на бандурі є одночасно й співаками-хористами, що співають під власний акомпанемент на своєму інструменті. В Україні дуже багато прекрасних капел бандуристів, [зокрема] під орудою Д.Балацького. У деяких із цих капел є бандури різних розмірів з різним обсягом звуків.
Крім народних музичних ансамблів уже описаних видів, в Україні є також ансамблі, що складаються з різних народних інструментів , як-от сопілки, ліри, бандури, трембіти, творячи немовби оркестри українських народних інструментів.
Усі ці ансамблі й оркестри користуються, за дуже рідкісними винятками, удосконаленими й реконструйованими народними українськими інструментами, що лишили далеко той примітив, який було покладено в основу їхнього сучасного розитку.
Уявлення про сам процес цього розвитку можна дістати з опису бандури в нашій праці, де бачимо, як швидко розвивався цей інструмент за останні півстоліття [...]
Працю Г.Хоткевича проілюстровано рисунками з книги А.Гуменюка "Українські народні музичні інструменти "(К.,1967).
ПУ № 1 1995 р.
|
