Історія 23-річного бойового медика з Рівненщини: від танців до порятунку побратимів

Його шлях у військо почався не з казарми, а з танцювальної зали. Олександр зростав у Рівному, займався бальними танцями, згодом захопився автомеханікою. Встиг повчитися у гуманітарній гімназії, автотранспортному коледжі та Національному університеті водного господарства, коли 2022 року все змінилося.

Спершу долучився до добровольчого формування територіальної громади Рівного, а вже наступного року підписав контракт із ЗСУ. Військову підготовку проходив у Великій Британії, після чого став десантником-штурмовиком. Але згодом обрав ще відповідальніший фах — бойового медика.

За час служби Олександр тричі був поранений: на Харківщині, під Торецьком та поблизу Покровська. І щоразу, попри власні рани, він продовжував евакуйовувати й рятувати побратимів. Це, мабуть, і є головна риса справжнього військового медика — думати про інших раніше, ніж про себе.

Окрім бойової підготовки, боєць пройшов сержантські курси, навчання для медиків взводів та опанував керування безпілотниками. Нині він служить старшим бойовим медиком роти у званні молодшого сержанта, має низку нагород і продовжує роботу на фронті.

Його позивний та бригаду з міркувань безпеки не розголошують. Але історія цього 23-річного хлопця — про те, як навіть після трьох поранень можна лишатися на передовій, рятуючи інших. І про те, що справжня мужність часто починається з малого — з бажання бути корисним, коли це найважче.