Колодязь на тисячі відер: 120-річна інженерна дивина на Миколаївщині

На Баштанщині, в селі Андріївка, зберігся унікальний інженерний об'єкт, якому вже понад століття. Це багатоводний колодязь, збудований 1901 року спеціально для потреб сільськогосподарської школи. Його історія тісно пов'язана з заснуванням самого села.

На початку ХХ століття постало питання про створення нового навчального закладу, і однією з головних умов була наявність якісної води. Вона потрібна була не лише для пиття, а й для худоби, саду, городу та майбутнього парку. За попередніми розрахунками, колодязь мав давати щонайменше 10 тисяч відер води на добу — показник, неймовірний для звичайних криниць тієї місцевості.

Фахівці знали, що водоносні шари залягають на глибині 32–53 метрів, що робило видобуток води вкрай складним. Однак вдалося знайти місце неподалік залізничної колії, де воду можна було дістати вже на глибині 3–4 метрів. Саме там вирішили зводити школу та колодязь, навколо яких згодом і сформувалося село.

Ще за пів століття до того на цій території вже існувала стара криниця, але її ресурсів не вистачало для масштабного господарства. Тож старий колодязь лишили для школи, а для коней і худоби планували окрему криницю. Головний же багатоводний колодязь вирішили будувати за 340 метрів від залізниці.

Будівництво розпочали взимку 1901 року, адже вода була потрібна вже до початку весняних робіт — для будівельників і коней, що возили матеріали. Чіткого проєкту для таких споруд не існувало, тому агроном Марк Гальперін разом із командою розробляв конструкцію на основі власних теоретичних напрацювань.

Роботи були важкими. На початку березня робітники дісталися води на глибині близько чотирьох метрів, після чого доводилося щодня відкачувати воду вручну, вдень і вночі. До того ж натрапили на старий засипаний колодязь, із якого також надходила вода. Попри всі труднощі, котлован усе ж завершили.

Щоб кам'яна кладка не просідала, потрібна була міцна основа. Спочатку планували використати чавунні кільця, але вони коштували надто дорого. Тому будівельники виготовили основу з дуба — десятигранник, кожна сторона якого складалася з двох брусів завдовжки 1,4 метра. Бруси з'єднували залізними болтами та спеціальними вирізами, що утворювали міцне з'єднання.

Конструкцію встановили на основу з трьох рядів каміння, а стіни укріплювали дерев'яними дошками, які згодом замінювали кам'яною кладкою. У результаті колодязь набув форми великого кувшина: діаметр нижньої частини — 3,2 метра, верхньої — 1,24 метра, висота — 8,5 метра. Коли він наповнювався повністю, у ньому накопичувалося близько 8 кубометрів води, тобто понад 6 тисяч відер.

Спочатку притік води сягав 300 відер на годину, а після облаштування цементної вкладки зменшився до 150. Але й цього вистачало, щоб поливати щонайменше тисячу молодих дерев кожні два дні, а також забезпечувати парк і город. Дивовижно, але колодязь продовжує давати воду й сьогодні.

Будівництво обійшлося у 2620 рублів — таку суму наводив Марк Гальперін у кошторисі. Фінансували роботи Європейське колонізаційне товариство та єврейські меценати — Бродський, Вавельсберг і барон Гінцбург. Того ж 1901 року тут розпочалося будівництво Новополтавської єврейської сільськогосподарської школи. Нині багатоводний колодязь залишається свідченням того, як понад століття тому складні інженерні рішення забезпечували водою ціле господарство.