212 днів на одній позиції: історія бійця Пікассо зі 102-ї бригади

Родом Сергій із Сєвєродонецька, до війни працював будівельником. У вересні 2025 року його мобілізували до ЗСУ, а після навчання він потрапив до 102-ї бригади. Служба вела його різними напрямками: спершу Запорізький, згодом Херсонський. А в лютому разом із побратимом Дємоном він зайшов на позицію, з якої вони вийшли аж через 212 днів.

Про цей час боєць розповідає просто: «Це як день бабака. Один день схожий на інший». Ранок починається з кави, якщо є така можливість, далі — вихід на зв'язок і доповідь про обстановку. Обід тут близько четвертої вечора, вечеря — майже опівночі. А коли настає чергування, то спиш дві-три години й міняєшся з побратимом.

Найтяжче, за словами Сергія, навіть не постійна небезпека. Найтяжче — не знати, коли зможеш вийти з позиції, і весь час сподіватися на погіршення погоди. Були дні, коли ставало зовсім важко: кілька діб позицію активно накривали газом, і більшість часу доводилося перебувати в укритті. Назовні виходили лише ненадовго — за водою та їжею, щоб передати інформацію чи виконати необхідне завдання.

Але навіть у такій реальності Сергій знаходив місце для звичайного життя. Він малював. Ще до війни малювання було його захопленням, а на позиції стало чимось більшим. Портрети рідних, побратимів, коти — Пікассо малював усе, що хоч на деякий час дозволяло переключити увагу. Поруч із бійцями жила кішка, яка згодом привела кошенят, і вони теж стали героями його малюнків. Малювати означало пам'ятати, що ти не лише боєць, що ти залишаєшся людиною.

«Можливо, саме такі речі й допомагають не втратити себе там, де кожен день схожий на попередній», — каже Сергій.

Він зізнається, що спочатку сам не хотів іти до війська, але після БЗВП його ставлення змінилося. «Я сам одразу не хотів йти. Потім пройшов БЗВП, багато чого навчився і дізнався та вже налаштувався, що треба захищати країну. Що настала моя черга. Хто не боїться, той довго не живе. Всі бояться», — говорить Пікассо.

Тим, хто сьогодні думає про службу, він радить шукати своє місце: «Треба йти й просто долучатися на якусь посаду, яка тобі підходить. Бо в армії потрібні не лише ті, хто тримає зброю. Потрібні люди з різними навичками, характерами й професіями. Головне — знайти своє місце і бути готовим робити свою роботу».