«Не можу віддати на м’ясо»: як прифронтова Степанівка тримається за корову Красуню

У селі Степанівка, що на Донеччині, за кілька кілометрів від лінії фронту, життя тримається на звичних турботах. Ніна — місцева жителька — має невелике господарство: корову на прізвисько Красуня та зовсім молоденького бичка, якому лише три місяці. Жінка кілька разів на тиждень їздить у Новодонецьке, щоб продати молоко. Дорога коротка, але небезпечна: ці п'ять кілометрів проходять під прицілом російських FPV-дронів, які полюють навіть на цивільні автівки.

«Буває, що таксі наймаю. На машині, звісно, страшнувато. Літають ці FPV-дрони. Але на Бога надіємося, що пронесе і все буде добре», — зізнається Ніна. Жінка здебільшого пересувається попутками, але іноді доводиться наймати авто. Кожна поїздка — маленьке випробування, і все ж відмовитися від господарства вона не може.

У селі багато людей уже розпродали свою худобу — страх бере своє. Та Ніна тримається. Її чоловік не раз казав, що час продавати, але жінка не може переступити через себе. «Люди багато корів уже продали, а ми ще чекаємо. Чоловік свариться, каже: "Коли вже будемо продавати?". А мені шкода Красуню віддавати на м'ясо», — розповідає вона.

Для Ніни Красуня — не просто худоба, а частина родини, щоденна праця і надія на завтра. Попри війну, обстріли та втому, жінка щоранку доїть корову, доглядає бичка і знову вирушає в дорогу. Її історія — про те, як у прифронтовому селі люди чіпляються за звичний уклад, навіть коли земля тремтить від вибухів.

Це не героїзм із плакатів, а буденна стійкість тих, хто не хоче кидати свій дім. І поки в Степанівці є такі, як Ніна, село живе — попри все.