Історія військової медикині, яка вирвалася з полону та врятувала сина

Лілія Прутян — мати трьох синів із села Ближнє на Донеччині. До війни вона була бухгалтеркою, але після смерті чоловіка у 2017 році вирішила вступити до лав української армії, щоб забезпечити родину. Тоді її найменшому синові Дімі було лише 12 років.

Згодом Лілія пройшла підготовку на бойового медика і у 2019 році вирушила на передову. Після короткої перерви у 2020-му вона знову підписала контракт — так само, як і її старший син.

Коли у лютому 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення, підрозділ Прутян направили захищати Маріуполь. Її рідне село окупанти перетворили на плацдарм для штурмів Волновахи. Лише через 16 днів війни Лілію та шістьох інших українських бійців оточили на північ від Маріуполя. Без боєприпасів вони змушені були здатися.

У полоні жінку допитували, ґвалтували, тримали в підвальній камері в Донецьку разом із понад 20 іншими жінками. Через поранення вух вона почала втрачати слух. Влітку 2023 року її перевезли до в'язниці на півдні Росії, де судили за звинуваченням у тероризмі.

Тим часом її 17-річний син Діма, який хворіє на діабет 1 типу, залишився сам в окупованому селі. Старший брат, який воював за Україну, переказував йому гроші. Середній син перейшов на бік ворога: одружився з проросійською українкою, продав машину матері та навіть дав свідчення проти неї на суді.

Восени 2022 року Діма потрапив до реанімації через ускладнення діабету. Він місяцями лежав у лікарні в Донецьку, не знаючи, що його мати — у в'язниці зовсім поруч. Після виписки хлопець повернувся додому, де тимчасово мешкали російські солдати, які при відході розграбували обійстя. Щоб вижити, Діма отримав російський паспорт, влаштувався на будівництво та чекав на звільнення матері.

У вересні 2024 року Лілію Прутян раптово звільнили в рамках обміну. Після повернення вона проходила реабілітацію під Києвом, перенесла операцію на барабанній перетинці та готувала план порятунку сина. Жінка таємно передала Дімі тимчасовий український паспорт і найняла перевізника для маршруту через Росію та Білорусь.

Наприкінці лютого 2025 року юнак вирушив у складну подорож через контрольно-пропускні пункти трьох країн. У його спортивній сумці були кілька футболок, футбольний м'яч та дві улюблені сукні матері — рожева та блакитна.

На залізничному вокзалі в Києві відбулося їхнє довгоочікуване возз'єднання. Нині Лілія разом із Дімою та старшим сином живе в Дніпрі. Вона продовжує службу в українському війську подалі від фронту та допомагає наймолодшому синові звикати до вільного життя.

«Дімо, не бійся. Ніхто тут не покарає тебе за те, що ти кажеш», — згадує Лілія свої слова до сина в перші дні на контрольованій Україною території.