«Одіссея ~ Меотида»: міф про повернення, яке триває

Після перегляду глядачі розділилися на тих, хто захоплений, і тих, хто очікував більш прямолінійної розмови. Але творці вистави свідомо обрали шлях алегорій та символів, щоб уникнути пафосу та героїзації.

Автором тексту став драматург і військовослужбовець «Азова» Олексій Доричевський, відомий під позивним Фіш. Він розповідає, що історія Одіссея для нього — це спосіб поговорити з побратимами не як із героями, а як із людьми. «Їх постійно питають про події і дуже мало питають про те, що відбувалося з ними всередині», — зазначає він.

Ідея поєднати міф про Одіссея з досвідом «Азова» належить військовослужбовиці Олені Штокало. Вона згадує, що афіняни колись оштафували драматурга Фрініха за показ їхньої свіжої катастрофи. Тому важливо було створити дистанцію від подій, щоб історія не відштовхнула глядача.

Режисер Іван Уривський спершу відмовлявся від цієї роботи, але зрештою погодився, назвавши її своєю пробою. Він каже, що це найвідповідальніша вистава в його кар'єрі: на репетиції запрошували військових, які обороняли Маріуполь і повернулися з полону. «Вистава давалася дуже складно. Я розумів, що можу в цьому програти, і, можливо, програв», — зізнається режисер.

Перший прем'єрний показ довелося перенести через повітряну тривогу. Тож 28 серпня відбулося одразу два покази — вдень і ввечері, з різними акторськими складами. Наступні покази заплановані на 8 і 9 вересня.

У виставі немає прямих відсилань до реальних подій, але є обережні натяки. Сцена бурі, крізь яку команда Одіссея проривається з червоними ліхтариками, відсилає до переправи через Кальміус. Сцена в Аїді — це непряма згадка про теракт в Оленівці. Образ Кіркеї — про полон та дегуманізацію. А розмова Одіссея з Посейдоном на стільцях навіяна реальною фотографією командира «Азова» Дениса Прокопенка, який так само говорив із російським генералом.

Центральний персонаж — Одіссей — уже не хитрий трикстер, а звичайна людина в надскладних умовах. Його не показують як непереможного героя: він втомлений, іноді називає себе «ніким». За задумом режисерів, різні персонажі — Елпенор, Еврілох, Менелай — можуть уособлювати різні грані Одіссея на різних етапах служби.

Важлива роль відведена Пенелопі, яка не просто чекає, а бореться зі своїми сумнівами, уособленими в образі залицяльника Антіноя, якого вона змушена вбивати щоразу, коли сумнів повертається. Драматург спілкувався з дружинами захисників Маріуполя, зокрема з тими, хто чекає чоловіків із полону вже понад чотири роки.

Фінал вистави залишається відкритим: Одіссей не повертається додому, а лишається в полоні Каліпсо. За словами Уривського, інакшого фіналу не могло бути, бо це була б неправда. «Повернення не дорівнює повернувся, це процес, те, що триває. Коли люди шукають одне одного, це теж можна назвати поверненням», — пояснює він.

Вистава сповнена символів. Один із них — труба, в якій зникає Посейдон. Спочатку це була нафтова труба, прокладена через будинок Пенелопи, потім — труба на пляжі. На сцені також з'являється робопавук, створений інженерами «Азова» частково з ворожих дронів.

«Одіссея ~ Меотида» — це спроба чесної розмови про війну, пам'ять і повернення до себе. Режисер визнає, що театр завжди естетизує, і зло теж. Але важливо говорити про це, щоб різні «посейдони» не могли маніпулювати людьми.