Повернувся у стрій після важкого поранення: історія прикордонника з позивним Стіч

Історія Віталія, який взяв позивний Стіч, розпочалася в Бердянську. У 2020 році він уже служив у Державній прикордонній службі, а з початком повномасштабного вторгнення переїхав на Закарпаття. Рідні — батьки та майже всі родичі — залишилися в окупованому місті.

На новому місці Віталій долучився до бойового підрозділу Мукачівського прикордонного загону. Свої перші виходи він пам'ятає досі. Каже, що тоді було страшно, але він розумів, за що воює. «Я воюю за Україну, бо не хочу жити в окупації», — зізнається боєць.

Найважчі спогади пов'язані з Вовчанськом. Там за групою військовослужбовців стежив російський дрон, а потім почався мінометний обстріл. Троє бійців дістали поранення. Стіч самостійно перев'язав себе, наказав побратимам розосередитися і майже добу чекав евакуації в напівзруйнованій будівлі.

Пізніше з'ясувалося, що серед поранених був його кум. Його вдалося доправити до укриття, але під час чергового обстрілу в підвалі він тихо сказав: «Я все… трохи посплю…». За годину його не стало. Цю втрату прикордонник називає найболючішою за час війни.

Після поранення Віталій майже повністю втратив зір на правому оці. Попереду були тривале лікування і майже рік реабілітації. Проте чоловік вирішив повернутися до побратимів. «Хотілося бути з хлопцями», — пояснює він.

Після повернення у стрій Стіч опанував нову спеціальність — став оператором БпЛА. Перед кожним завданням він думає про дружину та маленького сина Артема. «Я думаю про родину, яка чекає на мене вдома. Знаю, що мушу повернутися живим», — додає військовослужбовець.