Фольктроніка: як українці переосмислюють народні пісні
Від хітів «Євробачення» до рейвів із кобзою — українська фольктроніка стала більше ніж жанром. Це спосіб почути традицію по-новому, коли країна шукає власний голос.
Коли вперше з'явився термін «фольктроніка», він означав зовсім інше. У Європі та США наприкінці 1990-х так називали музику, яка додавала до електронних ритмів живе звучання акустичних інструментів — волинки чи банджо. В Україні ж це слово прижилося з іншим сенсом: тут фольктронікою називають не доповнення електроніки фолком, а навпаки — нове життя для старовинних пісень, які перетворюються на танцювальні треки.
Українська фольктроніка виникла вже після здобуття незалежності й майже не пов'язана із західною. Якщо на Заході це був жанр для медитативного слухання, то в Україні — це музика для танцмайданчиків. Інструменти тут часто поступаються місцем вокалу: артисти беруть народні пісні та роблять із них електронні версії. Саме тому музикознавці часто зараховують українську фольктроніку до ширшого поняття — етнічної електроніки, куди входять і балканський турбофольк, і латиноамериканські танцювальні стилі.
Сучасну українську фольктроніку неможливо уявити без трьох гуртів — Yuko, Go_A та Onuka. Саме Yuko першими почали активно використовувати слово «фольктроніка» для опису власної творчості. Як розповіли учасники гурту, вони свідомо обрали цей термін, бо він найкраще передає їхній підхід: креативне переосмислення фольклору через електронне звучання. Фольклорна складова в Yuko — не просто стилізація: вокалістка Юля Юріна за освітою фольклористка і вивчає народні пісні понад десять років.
Go_A стали відомі на всю країну завдяки «Євробаченню». Їхня пісня «Шум» у 2021 році принесла Україні п'яте місце на конкурсі в Роттердамі й потрапила у світові чарти Spotify. Для гурту це стало кроком у мейнстрим: після конкурсу їхня музика зазвучала далеко за межами України.
Onuka ж з'явилася в потрібний час — після Революції Гідності, коли українці активно шукали автентичне звучання. Проєкт Нати Жижченко та Євгена Філатова не переспівував народні пісні, а використовував лише окремі мотиви та інструменти. Тексти ж були сучасними, про міське життя, тому музика легко вписувалася і в модні події, і в повсякденність — від реклами до шкільних свят.
Але коріння української фольктроніки сягає глибше. Катя Чіллі ще в 1990-х поєднувала етно з хаусом, створивши цілісний і екстравагантний образ. Навіть у «Скрябіна» був сайдпроєкт «Еутерпа», учасники якого виконували пісні, яким понад 300 років. Як згадував Кузьма Скрябін, вони не змінювали текстів, лише одного разу дописали куплет, бо бабуся забула слова. У 2000-х свій варіант етно-електроніки пропонував гурт «GG ГуляйГород», а Катерина Заволока у 2005 році отримала почесну відзнаку престижної премії Prix Ars Electronica за альбом Plavyna.
Сьогодні фольктроніка в Україні — це не лише студійні записи, а й живі події. Організатори рейву «Смик» об'єднують електронних експериментаторів із дослідниками народної спадщини. На фестивалях «Вирій» та «Леся Квартиринка» етно й електроніка отримують окремі сцени, але часто виконавці готують спеціальні змішані сети.
Втім, популярність жанру має й зворотний бік. Деякі артисти використовують етнічну тему як спосіб швидко зібрати прослуховування, вдаючись до шароварщини. У 2023 році після вірусного відео з виконанням «Парової машини» від етнографині Ярини Квасній з'явилося багато сумнівних реміксів, іноді навіть із використанням її вокалу без дозволу. Того ж року мемом стала пісня «Гопак» Юлії Лущинської, яка має мінімальне стосунок і до фолку, і до електроніки.
Чи зникне українська фольктроніка, коли країна переживе складні часи й потреба в самоідентифікації стане менш гострою? Питання відкрите. Але поки що цей напрям тримає міцні позиції: він достатньо гнучкий, щоб кожен міг знайти в ньому щось своє — від рейву до медитації.
