Без рук, але з великим серцем: британець Рорі вчить українського ветерана жити заново

Історія Рорі ОʼКонора вражає: він кермує авто, пиляє дрова, розпалює багаття і сам готує їжу в польових умовах — і все це без рук. Чоловік народився з цією особливістю, але щодня доводить: відсутність кінцівок — не привід відмовлятися від активного життя.

Тепер Рорі ділиться своїм досвідом у реабілітаційному центрі Superhumans на Львівщині. Там він познайомився з 31-річним ветераном Артемом на псевдо «Саур», який втратив обидві руки після тяжкого поранення під Покровськом.

«Потрапили ми з моїм екіпажем у дуже скрутне становище. Покровськ уже просто кишів ворожою піхотою… Отримали наказ на вихід, потрапили під щільний мінометний обстріл, і там я дістав важке поранення. Ампутація обох рук відбулася через тривалий турнікетний синдром», — розповідає Артем.

Евакуація з поля бою тривала 12 годин, тому врятувати руки лікарям не вдалося. Нині ветеран проходить складний курс реабілітації. Його перші кроки були обережними: спочатку він вчився перегортати сторінки книжки ногами.

«Рухаюся від легенького до більш складного. Я одразу чітко розумів, що не буду жонглювати ногами зходу — потрібні поступові кроки. Дружина принесла книжку, я читав і перегортав сторінки ногами — це була найперша моя вправа».

Рорі щодня тренується з Артемом. Британець показує, як впевнено пити сік з чашки за допомогою стоп, і щиро захоплюється успіхами ветерана: «Ти п’єш так вправно, наче руками! Вражаюче, це просто вражаюче!».

Одного разу Рорі помітив, що Артем носить на шиї спеціальну трубочку для пиття, і зробив йому важливе зауваження: «Трубочку ти можеш забути деінде, а ноги ти з собою не забудеш ніколи! Тому вчися працювати ногами».

Артем поступово звикає робити буденні справи ногами: знімати та надягати шкарпетки, користуватися смартфоном. «Клав телефон на ліжко і великим пальцем ноги набирав текст, оцінив усі можливі адаптивні функції… Або кладу на якусь поверхню й можу навіть носом відповісти на дзвінок, зателефонувати чи набрати повідомлення», — ділиться ветеран.

Сам Рорі опанував ці навички ще в дитинстві. Він згадує, що люди часто допомагають йому в магазинах, а в улюбленому кафе він спокійно їсть власними стопами. Тепер британець ділиться досвідом не лише з пацієнтами, а й з ерготерапевтами центру.

«Це невимовно важливо! Я розуміла, що багато чого можу навчити Артема, але є речі, яких я, на жаль, просто не знаю з власного досвіду. І поява Рорі насправді додала колосального плюсу в усю нашу реабілітацію», — каже ерготерапевтка Олександра Нацюк.

Артем уже зробив для себе головний висновок: «Я зрозумів, наскільки людині все під силу, аби впоратися з будь-якими складнощами, і що всі перешкоди — лише у нас в голові! Всьому можна навчитися, і навіть якщо щось одразу не виходить, просто потрібен додатковий час на вдосконалення цієї навички».

Рорі планує провести в центрі тиждень, але каже: якщо його покличуть знову — обов’язково повернеться в Україну.