Донбас, якого ми не знали: архітектурні скарби регіону в книзі Семена Широчина

Коли говорять про Донбас, зазвичай уявляють терикони, домни й безкраї промислові масиви. Однак дослідник архітектури Семен Широчин вирішив подивитися на регіон інакше. У своїй книзі «Архітектура індустріальних міст Донбасу» він зібрав історії 17 міст, які доводять: цей край має багату архітектурну спадщину — від європейських костелів до сміливих радянських експериментів.

Найбільше автора здивувала поліцентрична структура індустріальних міст. На відміну від традиційних міст із чітко вираженим центром, промислові мають багато маленьких центрів, кожен зі своєю площею та архітектурним ансамблем. Це відкриття змінило його уявлення про регіон.

Широчин, який сам родом із Києва, зізнається: спочатку цікавився лише столичною архітектурою. Але згодом, збираючи матеріали з архітектурних журналів, він натрапив на згадки про інші міста. «Коли матеріалів назбиралося багато, подумав, що можна розповісти й про інші міста. І чим глибше я занурювався в цю тему, тим більше цікавого знаходив», — розповідає дослідник.

Окрема увага в книзі — трьом будівлям, які можуть зруйнувати стереотипи про Донбас. Перша — костел Марії Терези Калькуттської в Єнакієвому. Ця споруда нагадує про європейських інвесторів і спеціалістів, які свого часу працювали в місті. Друга — Дім купецьких зібрань у Слов'янську, зразок українського модерну з характерними трапецієподібними вікнами. Третя — готель «Україна» в Луганську, колишній «Жовтень», спроєктований архітектором Йосипом Каракісом. Це унікальна будівля з поєднанням червоної та світлої цегли, яка не схожа на жодну іншу в регіоні.

Широчин пояснює, чому про цю спадщину так мало знають. У радянські часи європейське минуле Донбасу було «незручним» — адже першу індустріалізацію краю здійснили «капіталісти». Пізніше «незручними» ставали цілі стилі: спочатку конструктивізм, потім сталінська архітектура. Кожен політичний поворот призводив до втрати інформації та професійної тяглості. «Успадковане незнання — це багато в чому результат політичного сприйняття спадщини», — наголошує дослідник.

Особливо болюча тема для автора — втрата архітектурних пам'яток. «Найбільша біда в тому, що ця спадщина гине невідомою. Вона гине непрославленою», — каже Широчин. Тому на книзі з'явився напис: «Будь-яка споруда може зникнути до того, як ви про неї дізнаєтесь».

Говорячи про так зване «відновлення» Маріуполя окупаційною владою, дослідник бачить у ньому хижацький підхід забудовника: одні будівлі відновлюють, інші зносять, аби звільнити місце для нового комерційного будівництва. Навіть у відбудованому драматичному театрі видно неточності: пластикові двері замість дерев'яних, копії статуй, які не збігаються за масштабом. Це, на думку Широчина, має стати уроком для майбутньої відбудови українських міст, аби уникнути подібних помилок.

Книга «Архітектура індустріальних міст Донбасу» — це спроба зберегти пам'ять про те, що вже втрачено, і відкрити читачам невідомий Донбас. Адже за кожною будівлею стоять чийсь талант, праця і доля. І, можливо, після прочитання хтось захоче подивитися на цей регіон інакше — як на частину світової архітектурної спадщини.