«Все буде. Повернемось обов'язково»: історія багатодітної матері з Чернігівщини, яка вчиться ходити на протезі

Юлія Сірик-Одосовська з Великої Кошелівки на Чернігівщині веде блог про сільське життя — город, худобу, риболовлю, походи по гриби. Найчастіше глядачі дивляться її відео про приготування страв у печі. Цієї весни жінка на кілька місяців зникла з екранів: у травні в неї діагностували аневризму аорти, а 25 червня лікарям довелося ампутувати їй ногу.

Все почалося 8 травня, коли Юлії раптово стало зле. «Мене так аж в жар кинуло. Я швидко до хати, роблю крок і наче щось гаряче бульк у шлунок. Роблю ще крок, знов гаряче бульк», — згадує вона. Біля хати за нею пішов найменший син, і жінка встигла лише гукнути його по допомогу: «Артеме, нога, нога». Нога наче заціпеніла від судоми, стати на неї було неможливо.

Швидка їхала довго — дорога погана, чекати довелося годину. Медики вагалися з уколами, бо не знали, що сталося, і припускали проблеми із серцем. Юлію повезли до Ніжина, а звідти направили до Чернігівської обласної лікарні, де й підтвердили діагноз — аневризма аорти. Наступного дня її прооперували; допомагали фахівці Національного інституту серцево-судинної хірургії імені Амосова.

Прокинувшись у реанімації під ШВЛ, жінка відчувала, що задихається, і не могла сказати про біль у нозі, якій нічого не робили. У лівій нозі виявили тромби, тож 10 травня знадобилася ще одна операція — видаляли відмерлі тканини та відновлювали кровопостачання. Найтяжчим був перший тиждень. «Зараз я то жалкую, що так робила — я просила, щоб мене відключили від апаратів, бо мені було дуже боляче, дуже. Ну це тоді. Потім, коли мені вже ШВЛ вийняли, то ось тоді вже зрозуміла, що треба боротися», — каже Юлія.

Після зняття апарату дихати самостійно не вдавалося: права легеня не розкрилась, тож довго довелося лежати під киснем, під маскою, з трубкою для відкачування рідини. Місяць у реанімації поруч були чоловік і четверо дітей — вони й тримали на ногах. Найбільше жінка думала про найменшого сина Макара, який був на грудному вигодовуванні, і докоряла собі, що наче його покинула. «Вони оце як прийдуть, у мене стільки радості. І плачу, і намагаюся не плакати при них, щоб вони не бачили», — розповідає вона.

29 липня Юлію виписали. Вдома вона пересувається переважно на кріслі колісному, тимчасовий протез використовує кілька годин на день і готується до реабілітації в Ніжині. Постійний протез уже замовлено. За словами жінки, просто вдягнути його й піти неможливо — це велике навантаження на культю, тим паче коли рани ще не загоїлися. Та вона вже потроху піднімає Макара, чого раніше не могла через слабкість у руках: «Все буде. Повернемось обов'язково».

Довго бракувало сил і бажання вести блог, хоча певні нарізки за цей період назнімали. Повернутися Юлія вирішила 1 вересня. Готувати в печі поки важко, тож поки що вона користується газовою плиткою. Найважливіше зараз — здоров'я: у Чернігові жінці знову призначили КТ, на УЗД побачили тромби в дузі аорти, але лікар заспокоює, що це може бути й тінь. «В мене нема так, щоб я лягла і там думала про погане. Ну, нема коли», — каже Юлія, додаючи, що підтримка дітей і чоловіка не дає їй падати духом.