Кав'ярня пам'яті: історія загиблого тернопільського захисника Олега «Дуба»

Для Людмили Романець кав'ярня, яку вона відкрила разом із чоловіком, стала місцем пам'яті. Олег Шелетин, позивний «Дуб», загинув, так і не встигнувши насолодитися плодами своєї мрії. Але його дружина не полишає справу, яку вони плекали разом.

Олег уперше пішов на фронт у 2017 році, коли йому було лише 20. Тоді він навіть не сказав батькам правди, пояснивши свій від'їзд навчаннями. Воював під Авдіївкою, а з початком повномасштабного вторгнення знову став на захист держави. Його бойовий шлях пролягав через Київщину, Харківщину, Бахмут і Покровськ. Він був добровольцем у складі Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор».

Людмила згадує, що Олег завжди відчував поклик бути корисним країні. «У мого чоловіка була позиція, що він повинен захистити державу, що він потрібен там. Ми дуже кохали один одного. Він також хотів зробити великий вклад у сім'ю, але розумів, що це неможливо, поки окупант збоку», — розповідає вона.

Їхня історія кохання почалася 2023 року, коли Олег приїхав у відпустку. Вони знали одне одного ще з ліцею, але тоді між ними лише зав'язалася дружба. Після гарно проведеного часу він повернувся на фронт, а Людмила поїхала працювати до Німеччини. Їхні стосунки розвивалися на відстані, вони писали одне одному листи. Один із них вона досі береже: «Коханий котусю. Щиро вітаю тебе і нас з офіційним початком наших трепетних стосунків. Я дуже тішусь, що ти в мене є і радію кожному дню».

Олег завжди мріяв про власну справу, і цією справою була кав'ярня. Людмилі довелося з нуля вчитися бути баристою, адже до того вона не мала з цим нічого спільного. «Мені потрібно було навчитися варити каву. Фактично, баристою був він, я взагалі недотична до цього. Мені довелось з самого початку навчитися, як варити, як воно працює, як смачніше, які правила цього всього. Але я розуміла, що це для нього важливо і я мушу це зробити», — ділиться жінка.

Попри службу, Олег так і не встиг відчути радість управління власним бізнесом. Людмила шкодує, що він не побачив, як процвітає їхня справа, але обіцяє продовжувати їхню мрію. Разом із нею на могилу до Олега приходить їхній собака, якого вона подарувала йому на день народження. «Вона його маленька копія, в неї завжди такі самі особливі рішення на кожен випадок, як і в Олега», — каже Людмила.

Олег загинув у селі Вовче від авіаудару. Людмила згадує, що спочатку не могла повірити в це, але коли побачила його, зрозуміла, що їхня історія закінчилася. Тепер вона щодня приходить на могилу, щоб відчути його присутність, і знаходить розраду в їхній кав'ярні, яка нагадує про нього. «Я буду завжди загадувати багато позитивних моментів, які в нас були. Мені завжди не вистачало такого чоловіка, як він, і завжди буде не вистачати тепер».