Княгиня Ольга: чотири помсти, описаних у «Повісті врем'яних літ»

Коли 945 року древляни вбили київського князя Ігоря, вони не лише позбулися правителя, а й спробували залучити до себе його вдову. Княгині Ользі запропонували стати дружиною князя Мала. Її відповідь увійшла до «Повісті врем'яних літ» як один із найбільш докладно виписаних епізодів давньої історії.

Усе почалося зі сватання. Двадцять послів древлян прибули до Ольги на човні, і княгиня не відмовила їм одразу. Вона попросила гостей залишатися на судні, пообіцявши, що наступного ранку кияни з пошаною провезуть їх до міста. Обіцянку виконали буквально: човен пронесли вулицями, але в кінці шляху скинули до заздалегідь викопаної ями. Усіх двадцятьох послів поховали живцем.

Про цей випадок древляни ще не знали, коли до них вирушило нове послання княгині. Вона звернулася до князя Мала з проханням прислати найкращих воєвод, пояснивши це тим, що інакше її народ не прийме. Князь погодився й відправив найзнатніших представників племені. Ольга запросила їх до лазні, щоб гості могли відпочити після далекої дороги. Коли делегація зайшла всередину, княгиня замкнула двері й наказала підпалити будівлю — лазня згоріла дотла.

Третій етап розгортався вже на землях древлян. Ольга прибула до їхньої столиці на традиційну тризну — поминальний бенкет за загиблим чоловіком. Там вона переконала місцеве військо, що готова підкоритися, і щедро пригощала воїнів алкоголем. Коли п'ятитисячне військо заснуло, княгиня подала умовний сигнал, і її бійці перебили всіх до одного.

Завершилася ця історія вимогою, яка на перший погляд виглядала дивно. Ольга запропонувала древлянам мир, але зажадала від кожного двору по три голуби та три горобці. Люди погодилися й виконали умову. Тієї ж ночі її воїни прив'язали до лапок птахів тліючі трути із сіркою та відпустили їх. Птахи повернулися до своїх гнізд, і поселення древлян згоріло дотла.

У літописній розповіді ці чотири епізоди йдуть один за одним як послідовний ланцюг. Для сучасного читача вони лишаються нагодою побачити, як середньовічна історія фіксувала не лише битви й договори, а й особисту помсту — з подробицями, які століття потому не втратили своєї різкості.