Повернення Коновальця: чому для Білецького це більше, ніж церемонія

Повернення праху полковника Євгена Коновальця на батьківщину викликало жваві обговорення як в Україні, так і за її межами. Особливої уваги цій події додала присутність на церемонії у Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ Андрія Білецького та військовослужбовців Третього армійського корпусу.

Військово-політичний оглядач Олександр Коваленко пояснює, що для Білецького та його підрозділів це не просто символічний жест, а відновлення історичної справедливості та черговий крок у формуванні Пантеону українських героїв. На думку експерта, частина критики виникла через нерозуміння глибинного значення цієї події для сучасного війська.

«Ми говоримо не про якесь ситуативне піар-заходи, як деякі намагаються виставити це перепоховання, а про відданість традиціям легендарного полковника», — зазначає Коваленко. Для Білецького та створених за його участі військових структур це питання принципу, а не публічності.

Варто згадати, що Третій армійський корпус уже брав участь у перепохованні полковника армії УНР Андрія Мельника 25 травня. Ці епізоди оглядач пов'язує із загальною концепцією формувань, які очолював або створював Білецький. Йдеться про орієнтацію на досвід українських військових командирів минулого.

Саме на принципах, які Коваленко пов'язує з постаттю Коновальця, формувався полк «Азов». До цієї ж традиції оглядач відносить Військову школу імені полковника Євгена Коновальця, Третю штурмову бригаду, Третій армійський корпус, Хорунжу службу, Патронатну службу «Ангели Трійки» та ветеранський напрям.

«Для 3-го АК, в основу якого командувачем генералом Андрієм Білецьким закладено принципи та філософію командування та управління військами легендарними командирами ОУН, є справою принципу повернення офіцерів-героїв в Україну», — написав Олександр Коваленко.

Спадкоємність, за версією оглядача, полягає не лише у використанні імен історичних постатей. Йдеться про підходи до управління військом, роль командира як провідника та наставника, а також значення сержантського корпусу як сполучної ланки між командуванням та особовим складом. Ці принципи Коваленко пов'язує з традиціями Січових стрільців, Чорних запорожців, Української військової організації, ОУН та УПА.

Показовою є й паралель із подіями 1918 року, коли після приходу до влади Павла Скоропадського полк Січових стрільців був роззброєний та розформований на вимогу німецького командування. Ця історія, на думку оглядача, демонструє актуальну й сьогодні проблему: армія та військові кадри не можуть залежати лише від конкретного етапу війни. Підготовка війська має тривати незалежно від поточної фази бойових дій.

«Традиційність і спадковість, перенесена через сторіччя, це те, що нині тінь минулого відбито в армії нового покоління, нової доби», — підсумував Олександр Коваленко.