Краєзнавчий музей у Кропивницькому: між легендами та справжніми скарбами

Центральноукраїнський обласний краєзнавчий музей розташований у будинку, який звели на початку XX століття для родини заможного підприємця Абрама Барського. Директор закладу Борис Шевченко зізнається: попри роки досліджень, будівля досі зберігає чимало загадок. Наприклад, архітектора, який створив проєкт особняка, досі не встановлено.

Із будинком пов'язують і міські легенди. Одна з них — про маскарони на фасаді: мовляв, обличчя із заплющеними очима символізують померлих дочок Барського, а з розплющеними — живих. Пан Шевченко цю версію не підтверджує: в архітектурі такі елементи зазвичай уособлюють день і ніч. Фасад узагалі насичений символами — пелікани, сови, декоративні деталі, значення яких музейники ще хочуть розгадати.

Історія музею почалася задовго до переїзду в цей особняк. У 1883 році педагог Володимир Ястребов заснував при Єлисаветградському реальному училищі природничо-історичний музей. Тоді він слугував навчальним кабінетом, а не публічним закладом. Лише 1920 року, вже за радянської влади, музей відкрили для всіх охочих. Тоді він кілька разів змінював адресу, а згодом оселився в будинку Барського.

Під час Другої світової війни будівля зазнала втрат: були пошкоджені дах, вікна та внутрішнє оздоблення. Частину експонатів вивезли, частину розграбували. Утім, історичний вигляд особняка вдалося зберегти — радянська влада не робила кардинальних перебудов, лише пристосовувала приміщення під експозиції.

Однією з перлин музею є колекція Олександра Ільїна — електрика, який усе життя збирав різноманітні предмети. Після його смерті 1993 року зібрання перейшло державі: книжкову частину передали обласній бібліотеці, а речову — музею. Серед експонатів — ікони, потири, хрести, картини та статуетки. Точного каталогу колекції не збереглося, тому навколо неї й досі виникають міфи.

«Люди часто починають рахувати, скільки це могло коштувати, скільки чого нібито вивезли, розповідають про три вантажні машини. Але це вже легенди. Насправді нічого фантастичного тут вигадувати не треба: людина справді зібрала величезну колекцію», — зазначає Борис Шевченко.

Ще одна гордість музею — найбільша в Україні колекція скіфських кам'яних статуй. Про неї, каже директор, знають переважно фахівці, тож музейники прагнуть розповісти про неї ширшій аудиторії.

Останніми роками заклад активно розвивається. Природнича експозиція тепер поєднує класичні зразки з інтерактивними технологіями: тут є мультимедійний стіл, цифрові книги та дзеркало доповненої реальності, яке «оживляє» мамонтів і шаблезубих тигрів. Завдяки грантам у музей залучили понад три мільйони гривень. Особливу увагу приділяють інклюзії: встановили підйомник для людей на колісних кріслах, зробили таблички шрифтом Брайля.

Під час повномасштабної війни музей демонтував історичну експозицію, щоб зберегти цінні артефакти, але продовжує працювати. Науковці видають книги про визвольний рух, повертаючи із забуття імена борців за незалежність. Планують також створити окремий музей російсько-української війни.

«Ми поставили перед собою дуже амбітну мету — стати одним із найкращих музеїв України. І це не про конкуренцію заради конкуренції. Ми працюємо на культуру нашої області», — підсумовує Борис Шевченко.